«З «гарячих точок» до нас переїхало 79 підприємств. Вони з Донецької, Луганської, Запорізької та Харківської областей. Одні перевезли цілі виробництва, інші – розмістили тут свої склади. 21 компанія вже запустила роботу», – зазначив перший заступник начальника Дніпропетровської ОВА Володимир Орлов.

Рік тому пані Ольга приїхала до Дніпропетровщини з порожніми руками. Оговтавшись, стала до відновлення виробництва. Придбала чотири швейні машинки і знайшла майстринь. Починала у Кам’янському районі.

«По крихтах збирали інформацію про наші вироби, бо лекала, по яким ми працювали, залишилися у Сєвєродонецьку. У підрозділів ДСНС, яким відшивали одяг, просили готові комплекти. По ним ми робили дублікати зразків для крою», – пригадує директорка компанії Ольга.

Допомагала із цим модельєр-конструктор Юлія. На цьому підприємстві жінка працює вже понад п’ять років. Аби доєднатися до його відновлення, довелося виїжджати з рідного Сєвєродонецька під обстрілами.

«Зателефонувала Ольга і сказала їхати. Повідомила, що до міста прибуде машина з гуманітаркою. Вранці я вже мала сидіти у ній, – ділиться Юлія. – Аби до неї дістатися, бігла під бомбардуваннями. При мені була валізка та кішка Муся. Вона репетувала і не заспокоювалася. Все гриміло навколо».

Пані Юлія виїхала, але й досі жалкує за втраченими через війну зразками чоловічого одягу. А ще – лекальними лінійками, з якими працювала все життя. Та попри це рухається вперед, разом із командою розвиває підприємство на новому місці.

«Із Сєвєродонецька вдалося вивезти обладнання. Двадцять швейних прямострочок і мою найулюбленішу машинку для проклейки та герметизації швів. Забрали оверлоки, ґудзикові та закріпочні автомати. Деякі були посічені снарядами. Десь зрізані підставки під нитки. Відсотків 20 залишилося там», – розповідає директорка підприємства Ольга.

Все це привезли до Кам’янського. Тут для них знайшли підходяще приміщення. У співпраці із центром зайнятості набрали новий колектив. Серед 25-ти майстринь й місцева мешканка Світлана.

«У нас три бригади. Одні працюють на літніх костюмах, інші – на зимових. Кожен відповідає за свій процес. Я – за кишені. Наша бригада здає до 10-ти готових зимових курток щодня, – каже швачка Світлана. – Колективом задоволена. Навіть гордість є за них. Деякі з них таке пережили! І так мобілізуватися та запустити все наново. Це треба скільки сил і волі мати. Вони – молодці!».

Нині підприємство з пошиття одягу для рятувальників вийшло на довоєнні потужності. А це тисячі зимових, літніх та спеціалізованих комплектів на рік.

Долучайтеся, читайте та дивіться новини МІС ТБ на ресурсах: YouTube, Facebook, Instagram, Telegram