В ніч з 6 на 7 липня відзначатимемо одне з найбільш самобутніх свят в українській культурі – Івана Купала.

Воно бере початок ще понад три тисячоліття тому і має міцний звʼязок із язичництвом. Здавна в українському, і в більшості землеробських народів, люди вірили у божества, які сприяли врожайності. З цим повʼязано також багато свят. Зокрема, язичницькі корені мають Зелені свята, Вербна неділя, Масниця, хтось навіть вбачає язичницькі обряди у святкуванні Великодня.

Свято Купала (Купайло, Сонцекрес, Колосок) було спрямоване на родючість, поклоніння сонцю, а також іншим стихіям, які пов’язані з врожайністю. Воно зародилося у день літнього сонцестояння, коли найдовший день та найкоротша ніч.

Свято Купала має чимало звичаїв та традицій. У цей день дівчата пускають віночки з квітів та трав на воду, молодь скаче через вогнище, купається, прикрашає, а потім знищує дерево, захищається від відьми і, найцікавіше – шукає квітку папороті.

Що говорить легенда

"Одну тільки цю ніч на рік і цвіте папороть", – стверджує Микола Васильович Гоголь у повісті “Вечір напередодні Івана Купала”. Єдиний опівнічний цвіт-вогонь папороті вважався в народі тим знаком, який вказує, де був заритий скарб.

А ще перед сміливцем, який знайде цю легендарну квітку, відкриваються всі таємниці на світі. Правда, шанс її знайти мають лише парубки. Хто її знайде, зможе завоювати найпрекраснішу дівчину, яка після одруження з ним завжди буде молодою й чарівною. А ще він розумітиме мову тварин, птахів і дерев. Така легенда.

Сьогодні вчені довели, що насправді папороть ніколи не цвіте, а розмножується спорами, дрібним пилом, що утвориться на нижній поверхні листя і побачити який можна тільки під мікроскопом.

І все ж красиве стародавнє повір’я має під собою деякі підстави. В Україні існує досить рідкісний вид папороті, так званий вужовник (до речі, занесений до Червоної книги), який викидає щось схоже на китицю квітів. Це, звичайно, не квіти, а лише витягнута частина листя зі своєрідними “бростями” – спорангіями, які й відкриваються в суху теплу погоду.

У сучасному світі нам не потрібно поклонятися стихіям, аби зійшло сонце чи був урожай, хоча і сьогодні є люди, які у це вірять. Здебільшого зараз – це збереження народних традицій.

Проте ми, як і тисячі років тому наші пращури, хочемо вірити в силу землі, збираємо цілюще зілля, плетемо віночки, очищуємо душу, купаючись у річці. Це – безперервний зв’язок поколінь. І нехай у Купальську ніч рослини стануть чудодійними. А хлопці нехай усе ж таки шукають квітку, бо у природі ще й не такі дива можливі. Сказано ж, її знайде найсміливіший та найрішучіший. І вчені недаремно натякають на рідкісний вид папороті, що квітне в Україні.

Долучайтеся, читайте та дивіться новини МІС ТБ на ресурсах: YouTube, Facebook, Instagram, Telegram