24 лютого, у четверту річницю повномасштабного вторгнення росії в Україну , у ліцеї №39 міста Кам’янського відбулася подія, сповнена болю та водночас безмежної гордості. У стінах закладу пройшов захід-реквієм "Герої не вмирають", присвячений відкриттю стенда пам’яті "Життя віддане Україні" випускнику цього навчального закладу — загиблому воїну, лейтенанту 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Андрію Наконечному.

Він загинув 2 січня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Суджа (Курська область рф), намагаючись врятувати пораненого побратима та до останнього подиху захищаючи  рідну землю від ворога.

Найдорожчі люди та почесні гості

На заході зібралися ті, для кого Андрій був цілим світом: батьки Тамара Анатоліївна та Василь Андрійович, його шестирічна донечка Василина, хрещена мати Анастасія Гунько, друг сім’ї та кума Оксана Судак. Їхня присутність наповнила зал особливою тишею — тишею любові, болю і безмежної гордості.

Почесним гостем стала директорка департаменту освіти Наталія Рева, яка наголосила на тому, що саме завдяки таким воїнам, як Андрій, діти в Кам’янському мають можливість навчатися за партами у нашому місті.

Вагому підтримку у створенні експозиції надали представники ГО "Бджола" — Лариса Полюлях, Віталій Мандзюк та Аліна Вовна, які виступили спонсорами та профінансували облаштування меморіального місця в галереї бойової слави.

Гартування волі: шлях майбутнього офіцера

Андрій народився 26 листопада 1996 року. Його шлях як захисника розпочався задовго до повномасштабної війни. З дитинства хлопець був налаштований на захист Батьківщини, активно займався спортом — плаванням та стрільбою, був учасником скаутського руху. Саме ці заняття виховали в ньому дисципліну та незламність.

Його військовий шлях був абсолютно свідомим вибором: ще під час навчання в університеті Андрій обрав військову кафедру, прагнучи стати офіцером і професійно опанувати мистецтво захисту країни. Отримане звання молодшого лейтенанта стало логічним результатом його цілеспрямованості.

У стінах рідного ліцею Андрія пам’ятають як доброго, справедливого та надзвичайно відповідального учня. Родина зберігає теплу історію про те, як малий Андрій вперше намагався самостійно зварити пельмені: він поклав їх у холодну воду, а потім щиро засмутився через невдачу. Батьки тоді не сварили його, а похвалили за старання, що навчило хлопчика головному: помилка — це не поразка, а крок до досвіду.

Спогади, що оживають

Другою частиною заходу стало відкриття експозиції в галереї бойової слави. Право відкрити її було надано батькам Андрія. Мініекскурсію для присутніх провели учениці 9-А класу, екскурсоводи педагогічного музею — Валентина Недошопа та Вероніка Личман.

Під час екскурсії були зачитані щемливі спогади однокласниці Андрія, Аліси Ткаченко. Вона згадувала, як у першому класі Андрій терпляче допомагав їй вчитися читати за своєю улюбленою книжкою "Пригоди Тома Соєра". Він ніколи не сміявся з труднощів інших, а щодня перевіряв успіхи подруги. У пам’яті друзів він назавжди залишиться тим хлопчиком, із яким вони змагалися у збиранні колекцій наклейок за "кишенькові" 50 копійок та святкували щасливі миті дитинства.

"Хто, як не я?": вибір справжнього чоловіка

До повномасштабної війни Андрій працював у ТОВ "АТБ-Маркет", будував плани на майбутнє. Проте у березні 2024 року він став на захист України. Попри можливість залишитися в тилу, він сказав батькам визначальні слова: "Хто, як не я? Хлопців треба міняти".

У лавах легендарної 80-ї ОДШБр він отримав позивний "Редмі". Побратими згадують його як справжнього офіцера, який виявляв надзвичайну турботу про підлеглих і ніколи не залишав своїх людей. За мужність та самопожертва були відзначені на найвищому рівні: указом Президента України №91-2025 лейтенанта Андрія Наконечного посмертно нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Безцінний символ пам’яті

Особливо зворушливим і символічним моментом стало те, що батьки подарували ліцею прапор із фотографією Андрія. Відтепер він стане ще одним символом пам’яті, сили духу й нескореності у закладі. Це безцінний дар, який є символічним знаком довіри й любові до рідної школи їхнього сина, де формувався його характер і світогляд.

Після завершення урочистостей родина Героя відвідала педагогічний музей ліцею. У тиші музейних стін звучали спогади, теплі слова та щирі обійми. Напередодні заходу учні ліцею також відвідали могилу Андрія на Алеї Героїв, щоб вшанувати того, хто став для них вічним прикладом відповідальності та сили духу.

Герої не вмирають, поки ми пам’ятаємо їхні імена. Його життя обірвалося надто рано, але світло, яке він залишив після себе, не згасне ніколи.