Для більшості з нас Новий рік наповнений незмінними традиціями, які тяжіють із Радянського Союзу. Прикрашання оселі, приготування безлічі страв, серед яких фаворитами, звісно ж, є олів’є чи запечена з яблуками качка, бризки шампанського, мандарини та веселощі до ранку, але стоп! Так було не завжди. Як відзначали Новий рік наші пращури, які обряди були в пошані та чим прикрашали оселю, пропонуємо дізнатися у матеріалі.

Щедрування на Новий рік  

У давнину наші предки не виокремлювали святкування Нового року від різдвяних свят. Відтак зустріч року припадає на середину святкового періоду, між Різдвом та Водохрещем.

Починалося все з приготування Щедрої куті. А з настанням вечора дівчата-підлітки поодинці чи гуртом обходили оселі сусідів та родичів, щоб защедрувати. Але не слід плутати цього з традиційними колядками і щедрівками.

Як тільки наступав досвіток старого Нового року, сільські оселі оббігали юні посівальники. Якщо напередодні господарями щедрувань були дівчатка, то тепер таким правом користувалися лише хлопчики.

Дарунком були прибережені з осені яблука, ліщинові горіхи, гарбузове чи соняшникове насіння. Тих, хто приходив пізніше, частували гречаними млинцями. Засівати оселю годилося лише житнім зерном (рідше — пшеничним).

Два парубки як символи

Наші предки також мали традицію проводів старого року та зустрічі нового. Певною мірою це нагадувало Діда Мороза, оскільки двоє людей переодягалися – один в старого діда, а інший – в молодого рум’янощокого парубка. Спочатку запрошували в хату, танцювали і гралися зі старим, а потім його виганяли і заводили новий рік. Ще один красивий театральний обряд – це коза, або Меланка.

Як ми вже зазначали, раніше на Новий рік у дім також приходили щедрівники, зараз ми чекаємо їх на Старий Новий рік. Загалом у це свято вважалося дуже важливим, хто першим зайде в хату.  Для цього господарі навіть водили повадників із тварин, найчастіше брали барана.  Хто перший увійде в хату, теж несе ідею щасливого чи нещасливого нового року.  Погано, коли першою заходила жінка, добре – коли чоловік.  При цьому чим молодший, красивіший та багатший чоловік – тим краще.

Цар-дідух

Традиційним українським символом на Новий рік був дідух. Виготовляли його з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув’язували в пишний вінок. Знизу робили триральчате розгалуження для того, щоб дідух міг рівно стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з безліччю колосся. Це був дійсно високомистецький витвір, що ніскільки не поступався сучасним ялинкам. На сьогодні обряди, пов’язані з дідухом, збереглися на Прикарпатті та в Карпатах. Для дідуха використовувати необмолочений сніп жита, пшениці або вівса. Його заквітчували стрічками і гілками ялиці та ставили в парадному куті.

Хатні прикраси

Особлива роль під час святкування Нового року належала хатнім прикрасам. Скажімо, виготовляли «голубці» у вигляді птахів. Для цього брали шкаралупу з-під яйця, з обох боків робили два отвори і просовували через них папір. Такі вироби підвішували до сволока. Як відомо, фігурка птаха ототожнювалася у наших предків з небесним світилом — сонцем. Крім «голубців», були досить поширеними на Прикарпатті «павуки» та «їжаки». Стосовно перших, то їх робили із соломи. Зібравшись в одній з осель, юнки — а це було виключно жіноче заняття — заготовляли відповідних розмірів соломинки з цупких стебел. Просовуючи через порожнину нитку, вправні дівочі руки формували з них різноманітні квадратики й кубики. За основу брали найбільшу фігурку. До неї долучали з боків менші «павучки» Бокові стебла обмотували різноколірним папером або ж пацьорками. Напередодні Різдва «павуків» підвішували до центрального сволока. Вони трималися на довгій волосинці з конячого хвоста. Таке укріплення потрібне було, аби фігурки постійно крутилися, що викликало особливе захоплення у дітей.  «Їжаків» робили з тіста або глини. У виліплену форму густо затикали невеличкі колосочки, потім засушували її. Такі мініатюрні іграшки з наїжаченими колючками справді нагадували дивних звірят. Але пріоритет у новорічній символіці належав «павукам».

Про вікна теж не забували. Прикраси робили із різновідтінкових стебел соломи. Пронизуючи тонші пластівці у товщі, виготовляли різноманітні ромбики, кубики чи квадратики і вставляли їх між подвійні вікна. Такі прикраси створювали особливий новорічний настрій, передусім увечері, коли через вікна проникало світло.