Літо – найкраща пора, щоб прогулятись вулицею після важкого, спекотного дня. Коли місто нарешті огортає вечірня прохолода – Центральний парк Кам’янського починає оживати та вбирати в себе аромати щойно розквітлих зелених насаджень. Вже багато років міський парк дарує радість всім охочим розвантажитись. Але чи задумувались ви над тим, як раніше виглядало одне з найулюбленіших місць кам’янчан? Сьогодні ми здійснимо подорож в уявній машині часу, порівняємо історичні світлини з сучасними і дізнаємось, що було збудовано на одних і тих самих місцях, але з різницею у багато років.

Що приховують знайомі алеї, порівнюємо минуле та сучасність

Центральний парк Кам’янського можна сміливо назвати одним із кращих парків України. Тут ми звикли відпочивати в тіні дерев, гуляти з друзями та спостерігати за дітьми, які весело бігають наввипередки зеленими галявинами. Але чи відомо вам, що саме на цьому місці, де сьогодні лунає сміх, раніше було розміщено кладовище? Воно існувало з 1889-го до 1933-го року та налічувало, за історичними даними, понад 24 тисячі поховань. Місце масової скорботи займало всю відому нам зараз територію. З часом, через урбаністичні проблеми, кладовище було знесено і вже у 1947 р. на його місці було побудовано літній театр на 640 місць. Саме тоді почали з’являтись перші атракціони, павільйони та майданчики для проведення часу.

Ми починаємо маршрут парком з вхідної арки. Зараз вона забарвлена в нейтрально бежевий колір, який розбавляється привітним написом "Гарного відпочинку". Такого вигляду вона набула в 2017 році під час реконструкції, до цього ж складалась з цегли і здалеку нагадувала сонце, що заходить за обрій.

Доходячи до кінця алеї ми завертаємо до сучасного майданчику для вигулу домашніх тваринок. У 1937 році на місці для прогулянок чотирилапих друзів була встановлена 75-метрова парашутна вежа, що захоплювала подих у любителів адреналінового виклику. Якийсь час вона була справжньою гордістю тодішньої місцевості, але вже за декілька років, через нещасний випадок, піддалась демонтації та була зрівняна з землею.

Проте парашутна вежа була не єдиним місцем у парку, звідки можна побачити місто як на долоні. Обертаючись назад ми бачимо величне та старовинне колесо огляду. Майже кожен, хоч раз в житті, проїхався на ньому. Сучасний вигляд колеса – величезний білий каркас, що чітко виділяється на тлі блакитного неба. На ньому розташовані різнокольорові відкриті кабінки, які додають локації особливого, грайливого настрою. У 2003 році місця, де сиділи відвідувачі, нагадували невеликі клітки. Вони були зачинені майже зі всіх сторін, щоб гарантувати безпеку юним та дорослим пасажирам.

Остання зупинка машини часу, яку ми сьогодні відвідаємо – острівець "кохання". Починаючи з 1978 року на штучному озері міського парку розташована фігура лані з дитинчам, створив яку на 2 роки раніше Олександр Бєлашов. Проте, скульптура завжди зазнавала зазіхань. У 2017 році через те, що статуетка була вироблена з чистого металу – було вкрадено маленьке оленя від матері. Згодом його знайшли й повернули на місце. Але, попри всі негаразди та випробування часом, сьогодні цей куточок все одно залишається одним із найромантичніших місць парку. Тут гуляють закохані, сидять в куточку бабусі з дідусями та відпочивають батьки, спостерігаючи за малечею.

Міста перебудовуються, мода змінюється, і навіть вулиці виглядають інакше, ніж кілька десятків років тому. Лише одне з небагатьох місць залишається вічним шматочком спокою та безпеки – Центральний парк Кам’янського. П’ятдесят, вісімдесят років тому – люди приходили сюди шукати затишку та створювати найтепліші спогади. Сьогодні ми гуляємо тими ж алеями, продовжуючи історію нашого улюбленого парку.

Матеріал Софії Корень, студентки ф-ту журналістики ЛНУ ім. І. Франка