Цього літа на сході Дніпропетровщини про збір урожаю вголос говорять рідко. Більшість полів тут — це вже "червона зона", де земля межує з лінією зіткнення. У прифронтових громадах ворожі БПЛА дістають мирну техніку за десятки кілометрів від передової. Робота в полі сьогодні перетворилася на справжній ризик для життя, де аграрії воюють на своєму, продовольчому фронті.

Страшна ціна цієї битви стала очевидною 3 серпня 2026 року. Того дня російський ударний безпілотник атакував комбайн John Deere поблизу села Володимирівка у Межівській громаді. За кермом був 49-річний керівник фермерського господарства Вадим Єрофеєнко. Він саме збирав озиму пшеницю, яку без вагань посіяв минулої осені — вірячи в життя, у майбутнє і в те, що все минеться.

Але ворожий дрон перетворив комбайн на вогненну пастку, і Вадим загинув.

У Межівській громаді його знали як світлу, добру людину та надійну опору для всіх. Він не чекав бюджетних коштів, а коли треба — сідав на власний трактор, аби відремонтувати розбиту дорогу чи допомогти сусідам.

"Комбайн, який збирає хліб, для них стає пріоритетною ціллю, — говорить начальник Межівської військової адміністрації Володимир Зражевський. — Це ще один доказ того, що ворог воює не лише проти армії, а проти людей, які живуть і працюють на своїй землі".

Загибель Вадима Єрофеєнка відгукнулася болем по всій області. Вона показала ту невидиму, жорстоку межу, за якою сьогодні тривають звичні українські будні. Проте, попри постійні атаки, сирени й непоправні втрати, хлібороби Дніпропетровщини продовжують тримати свій фронт.

Ці цифри краще за будь-які слова говорять про незламність регіону. Попри щоденну небезпеку, аграрії вже зібрали врожай з понад 540 тисяч гектарів полів. У засіки області намолочено майже 1,9 мільйона тонн зерна, із яких понад 1,4 мільйона тонн — це пшениця. Окрім цього, триває збір технічних культур, зокрема ріпаку, якого зібрано вже понад 125 тисяч тонн. Сприятлива погода допомагає проводити жнива вчасно, але головне тут — не погода, а сталева воля людей.

Фермери сьогодні ризикують життям так само, як рятувальники чи енергетики, знаючи, що будь-який виїзд у поле може стати останнім. Вони не тримають у руках зброї, але тримають кермо комбайнів, вирощуючи хліб, який живить усю країну.