З наближенням новорічно-різдвяних свят, незважаючи на ситуацію довкола, кожному з нас хочеться огорнутися в атмосферу затишку та позитивних емоцій. Прикрашання ялинки – чи не один із найулюбленіших і незамінних атрибутів довгоочікуваного свята.

Серед передноворічних клопотів ми навряд чи замислюємося, якими були традиційні українські ялинкові прикраси багато років тому. Деякі з них є суто українськими, тож їх цілком можна віднести до святкових символів нашої країни. Придивіться уважніше: можливо, якісь із новорічних іграшок кожного року є й на вашій ялинці.

Ялинкові прикраси по своїй суті – це символ єднання родини, адже раніше їх створювали у вузькому сімейному колі, тож слугували вони такими собі родинними оберегами. А ялинка з давніх-давен була засобом захисту сімейного вогнища від злих духів. Ялинкові прикраси з плином часу ставали сімейними реліквіями, зберігались та передавались від покоління до покоління. За кожною такою іграшкою стояла своя неповторна родинна історія.

Кожна типово українська іграшка несе певний символ: коні – це щастя селянина, дзвоники – символізують добрі вісті, ангели – охоронці сім’ї, серце – любов, намисто – символ безкінечності світу.

Дуже характерними для України були іграшки із соломи, кукурудзи, лози, їстівні іграшки із тіста, адже на штучні прикраси у селян часто не було коштів. Гуцули навіть робили іграшки із сиру – спеціально обробленої бринзи, щоправда їсти їх можна тільки непофарбованими, щоб не отруїтися.

На ялинки вішали яблучка, у благополучні часи – цукерки та печиво. В містечку Яворові, що на Львівщині, ще й до сьогодні виготовляють різнокольорові дерев’яні іграшки. На Прикарпатті серед прикрас, як символ початку життя та Різдва Христового, поширеною була «різдвяна писанка». На ній зображали небесні зірки, сніжинки, янголяток, Святого Миколая, Віфлеємську зірку, вертеп тощо. Використовували переважно синій колір, а також блакитний по білому.

Ще й до сьогодні в музеях можна побачити різдвяні прикраси ХІХ століття. Тоді були актуальні іграшки із пресованого картону – як-от зірочки, сніжинки чи ялинки, біленьких янголят з вати, різдвяне намисто, свічки і плющенку – це розчавлений мідний дріт, з якого виготовляли гірлянди, що своєю блискучістю не поступалися сучасним.

На початку ХХ століття справжнім трендом на ялинках українців стали бублики на атласних стрічках.

Тридцяті роки були надзвичайно складними для українського народу. Голодомор 1932-1933 років забрав всіляке бажання святкувати, але й тут українці проявили свою споконвічну кмітливість та створили ляльку-зернуху. Вона не тільки прикрашала ялинку, але й слугувала своєрідним маленьким сховком для зерна, а відтак врятувала не одне життя.

Одна з найперших і найстаріших на теренах України «Фабрика ялинкових прикрас Клавдієво» відкрилася у 1948 році в смт Клавдієво-Тарасове (Київська область), де виготовляли скляні ялинкові прикраси ручної роботи.

Як бачимо, з 40-х років розпочалася мода на скляні іграшки. З приходом до влади Микити Хрущова Новий рік став культовим святом, розпочалося масове виробництво ялинкових іграшок, але замість янголят зосередилися на піонерах, радянських зірках та шишках. Ставши масовою, іграшка поступово втратила свою унікальність. На щастя, сьогодні ще залишилися майстерні та майстри, які зберігають українські традиції. Дедалі більшої популярності набирають ялинкові іграшки, «одягнуті» у вишиванку, коли на склі чи фетрі вимальовують суто український орнамент.

Час не стоїть на місці, але добре, коли ми дослуховуємося до історії і зберігаємо її маленькі атрибути. Янголята, дзвоники чи зірки, коли вони споконвіку наші, дають нам потоки духовного щастя та сили. І навіть якщо ми дорослі – трішки повертають нас у дитинство, де ще є віра в казку, багато дива та безмежна любов.