Іван Франко

Жіноче серце! Чи ти лід студений,

Чи запашний, чудовий цвіт весни?

Чи світло місяця? Огонь страшений,

Що нищить все! Чи ти як тихі сни,

Невинності? Чи як той стяг воєнний,

Що до побідки кличе? Чи терни,

Чи рожі плодиш? Ангел ти надземний

Чи демон лютий з пекла глибини?

Чим б’єшся ти? Яка твоя любов?

В що віриш? Чим живеш? Чого бажаєш?

В чім змінне ти, а в чім постійне? Мов!

Ти океан: маниш і потопляєш,

Ти рай – добутий за ціну оков.

Ти літо: грієш враз і громом убиваєш.

Павло Грабовський

Обезмучено-недужий,

В тузі я поник чолом

Тихо-тихо ангел дружий

Огорнув мене крилом.

Мов та хмара на блакиті,

Чорна думонька злина…

Що ж ото за ангел в світі,

Що за зоря весняна?

Гасне зірка найясніша,

Ангел ангела втіша…

То – жіноча найніжніша,

Найчаруюча душа.

Віктор Геращенко

Біле личко – цвіт ромашки,

Чорні брови – крила пташки,

Вуста полум’ям палають,

Очі з розуму збивають,

Стан стрункий, як тополина,

Палкий погляд, мов калина,

А коса, мов темна нічка,

Зваблює чарівне личко,

В косах сріблом стрічка грає,

Мов магнітом притягає.

Ольга Сапріянчук-Маротчак

Найкраща в світі жінка – українка

У ній сплелись і розум, і краса,

Вона тендітна й ніжна, ніби квітка,

А глибина очей – мов небеса…

Вона уміє бути чарівною,

Та в той же час – і скромна, і проста.

Не зіпсувати косу сивиною,

І зморшкам не затьмарити уста…

Вона і щира, й добра, і мрійлива,

А її голос – чисте джерело.

Вона посеред інших – особлива,

Бо завжди випромінює тепло.

Про чуйне її серце пишуть вірші,

Кричать журнали з перших сторінок.

Бо ж українка – це найкрасивіша

На всій планеті жінка із жінок!…

Василь Симоненко

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,

Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,

Танцювали лебеді в хаті на стіні,

Лопотіли крилати і рожевим пір’ям,

Лоскотали марево золотим сузір’ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмельні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Дмитро Павличко

Перше слово — Мати,

Друге — Україна.

Так учився розмовляти

Я, мала дитина.

Кожне слово пахне,

Мов листочок м’яти.

Та, мов квітка короваю,

Пахне слово Мати.

Кожне слово світить

Гранями рубіна,

Але сяє, наче сонце,

Слово Україна.

Ранее мы писали: Не любить тебя – нельзя: невероятно чувственные стихи о любви украинских поэтов