26 грудня 1935 року на одному із Гавайських островів почалося виверження вулкану Мауна-Лоа, що загрожувало місту Хіло, в якому тоді проживало понад 15 тисяч людей. Було прийнято рішення спробувати відвернути потік лави за допомогою повітряних бомбардувань.

Мауна-Лоа – один із найбільших вулканів на Землі, його вершина знаходиться на висоті 4 169 м над рівнем моря, але насправді вулкан піднімається на 9 170 м від дна Тихого океану.

Місія була спланована підполковником Джорджем С. Паттоном , 23-тя бомбардувальна ескадрилья 5-ї складової групи ВПС США, що базується на аеродромі Люк Філд на Гавайських островах, відправила три бомбардувальники Keystone B-3A і два Keystone B-6A. П’ять літаків скинули двадцять 600-фунтових (272,2 кг) фугасних бомб Mark I, кожна з яких містила 161 кг тротилу з 0,1-секундним підривником.

5 з 20 бомб влучили безпосередньо в розплавлену лаву,  більшість інших влучили в застиглу лаву по краях каналу. Полковник Вільям К. Капп, пілот, який бомбив нижню ціль, повідомив про пряме попадання в канал, спостерігаючи лист червоної розплавленої породи, який був підкинутий на висоту близько 61 м, і що уламки, які летіли, зробили невеликі отвори в його нижньому крилі. Бомби, які влучили в затверділий, везикулярний пахофіт уздовж краю потоку, утворили кратери діаметром в середньому 6,7 м і глибиною 2,0 м.

Пілоти помітили, що кілька бомб зруйнували тонкі потоки лавових трубок, хоча в жодному випадку в потік не потрапило достатньої кількості матеріалу, щоб викликати закупорку. Однак екструзія лави припинилася протягом тижня, таким чином, бомбардування спричинило загустіння рідкої лави, не давши рідкому розпеченому матеріалу дійти до населеного пункту.