Храми гігієни: сім найвідоміших лазень в історії Кам’янського

Будівля громадської лазні в Кам’янському

"Лазня – спеціальне приміщення, де паряться і миються", – лаконічно говорить нам тлумачний словник. Протягом двадцятого століття в Камʼянському-Дніпродзержинську постала ціла низка цих надважливих для людського буття споруд. Як і належить справжнім храмам гігієни, були вони не лише побутовими закладами, а й достойними зразками архітектури своїх часів.

На початку революції 1905 року працівники Дніпровського заводу висунули керівництву перелік вимог, серед яких і "влаштування безкоштовних зручних лазень поза заводом для робітників та їх сімей". У наступному році таку громадську лазню було споруджено. Її ошатна будівля (на першому фото) розташовувалася у районі нинішніх під’їзних колій комбінату за трамвайним кільцем "ДМК", тож до наших часів не збереглася.

Уже за радянських часів на металургійному заводі збудували велику робітничу лазню. Її незвична кругла форма насправді була дуже раціональною: при найбільшій площі будівлі – найменша протяжність зовнішніх стін, а отже, найменші втрати тепла. Ця цікава пам’ятка своєї доби теж не вціліла, адже її знесли при одній з реконструкцій заводу.

Також до війни на Широкій вулиці виросла масивна будівля банно-прального комбінату. Тут містяни могли як помитися, поголитися та підстригтися, так і здати речі до механізованої пральні. У 1949 році фасад комбінату було реконструйовано в класичному стилі за проєктом архітекторки Ольги Брусової.

Лазня в Соцмісті азотно-тукового заводу, збудована в 1940 році, вірою й правдою слугувала мешканцям кілька десятиліть. У пострадянські роки вона прийшла в занепад, проте на межі століть було здійснено спробу її відродження. На жаль – недовгого.

Дві лазні було збудовано у п’ятдесяті роки за типовими проєктами Державного інституту авіаційної промисловості – Діпроавіапрому. У першій половині 50-х на Горплощадці ПХЗ – лазня на 95 місць, у будівлі якої з 1965 року діяв ще й дитячий плавальний басейн "Дельфін". А в другій половині десятиліття – лазня на 24 місця в селищі Будівельників, за нових часів занедбана, поруйнована й зрештою знесена.

Вершиною "банної" справи в міській історії став водно-оздоровчий комплекс "Русалка", збудований у 1986 році на лівобережжі. Тут діяли сауни з сухою і вологою парою, душові павільйони, купально-плавальний басейн, контрастні ванни та перший у місті масажний кабінет. До послуг відвідувачів були перукарня, пральня, дрібний ремонт одягу тощо.

У дописі використані фото з архіву Ігоря Вікторовича Подзерка, зокрема з його книги "Мой город" (2011)