Андрій Щиголєв: "Молодші учні, дивлячись на своїх старших товаришів, бачать, що на них чекає попереду і розуміють, для чого прийшли до зали"

Як ми вже повідомляли раніше, у Кам’янському з 9 до 12 січня на базі СК "Прометей" під керівництвом національного представника міжнародної організації Кіокушин-кан Карате-до в Україні Андрія Щиголева (5 дан) відбувалася сьома зимова навчально-тренувальна школа "КІОКУШИН-КАН СТАНДАРТ – 2025". У перерві між заняттями Андрій Олегович дав інтерв’ю для сайту "МІС".

Андрію Олеговичу, складно було зібрати учныв на цю школу з урахуванням воєнного часу?

Звичайно. Багато команд саме з цієї причини не змогли приїхати. Батьки просто бояться відпускати дітей у такій складній ситуації. Вони переживають, що війна підійшла впритул до Дніпропетровської області. І їх теж можна зрозуміти. Зимова навчально-тренувальна школа традиційно збирає всі клуби і федерації Дніпровського бранча. Але команди з Одеси та Тернополя цього року вирішили не брати в ній участі з міркувань безпеки. Якби у нас зараз відбулася повноцінна школа, як це було до повномасштабного вторгнення, то ми б усі сюди в один зал просто б не помістилися. Було б рівно втричі більше людей, і ми б займалася в різних залах окремими групами.

У чому специфіка таких загальних тренувань, коли в одному залі тренуються і новачки, і вже більш досвідчені спортсмени?

Коли в зал потрапляють учні різного віку і різного рівня підготовки, то діти, дивлячись на старших своїх товаришів, бачать їхній рівень майстерності, бачать результати їхньої роботи. Вони бачать, що на них чекає попереду і розуміють, для чого прийшли до зали. І це ж бачать їхні батьки, які привели сюди своїх дітей. І вони розуміють, що ми серйозна структура, з чіткими планами і розписаною на рік вперед програмою тренувань. Плюс – пряма передача інформації, передача енергетики. Тут у залі одночасно тренуються молодші пояси, середні та старші. Природно, що всі поділені на групи, і в кожної групи свої інструктори і своє завдання. Але при цьому вони всі один одного бачать. Молодші можуть оцінити рівень старших. Середні дивляться на молодших і згадують, що вони самі ще недавно були такими, а зараз вже помітно просунулися у своїй підготовці. А дивляться на старших і розуміють, що незабаром уже можуть досягти рівня і їхньої майстерності. А тут у залі стоять практично всі чемпіони України нашого бранча. Тому, коли ми всі "варимося в одному котлі", це дуже корисно. Як правило, ми всі тренуємося у своїх спортзалах і ось так об’єднуємося не дуже часто. Подібні об’єднання, вони завжди позитивно впливають на подальший розвиток.

Як ви оцінюєте рівень організації "зимової школи" цього року?

Досить високий. Хоча дисципліна іноді кульгає. Ось, наприклад, я дав команду на загальне шикування, а шикувалися довго – цілих 15 секунд. Довелося трохи попрацювати з хлопцями (за запізнення на шикування всі віджималися від підлоги – прим. автора), і всі вишикувалися повторно за 5 секунд. Коли колектив організований і дисциплінований, то це виглядає зовсім по-іншому. Взагалі, організувати таку масу дітей досить складно. Але в принципі, ми це змогли, ми це зробили.

Як особисто Ви прийшли в карате?
Мені було вже 14 років, коли карате тільки почало розвиватися в нас. Це був 1988-й рік. У школу до нас прийшов тренер і сказав, що якщо хто хоче, то може записуватися в секцію. Хоча тоді термін "карате" не вживали. Говорили просто "Секція рукопашного бою". Охочих займатися було дуже багато. Тільки з моєї школи записалося близько ста чоловік. За підсумком через 5-7 років залишилося тільки близько десяти людей, потім – п’ять. І зараз у карате з нашої секції залишився я один. Мені зараз 52 роки, але я не поспішаю жити і з карате я йти не збираюся.

Ваш улюблений фільм про бойові мистецтва?

Ну ви розумієте, що все наше покоління виховане на фільмах за участю Брюса Лі та Ван-Дамма. Хоча зараз ти вже розумієш, що все, що вони демонстрували на екрані – це дуже далеко від реальності. Мені, наприклад, подобався фільм "Кривавий спорт", але не через техніку, яка в ньому показана. Він просто несе сильний мотиваційний заряд.
Свого часу на мене справив велике враження фільм "Пірати XX століття". Коли я побачив, як Талгат Нігматулін робить у цьому фільмі йоко гері (боковий удар ногою – прим. автора), то подумав: "Ого! То це ж усе по-справжньому!". Уже пізніше я дізнався, що Нігматулін серйозно займався карате, у нього був чорний пояс, він був чемпіоном Узбекистану й успішно виступав на чемпіонаті СРСР. Що стосується Брюса Лі, то за висловлюваннями майстрів, його ж учителів, його рівень підготовки був нижчим за середній. Але кіно зробило свою справу і зробило його кумиром мільйонів.