Сила рук, мистецтво голосу та любов до глядача: як працюють лялькарі Кам’янського

Рішення про святкування цього дня ухвалили у 2002 році, з того часу щороку 21 березня по всьому світу вшановують акторів-ляльководів, майстрів-лялькарів і всіх працівників лялькових театрів. Ці люди дарують радісні емоції дітям і дорослим, про них пишуть книжки, їхнім мистецтвом захоплюються. І це попри те, що зазвичай вони залишаються в тіні своїх героїв! Наші журналісти не тільки потрапили за лаштунки Малої сцени Академічного музично-драматичного театру імені Лесі Українки, а ще й мали теплу розмову з акторами лялькових вистав.

Так виглядає закулісся вистави "Лисичка, котик і півник", актори настільки вживаються у своїх персонажів, одразу і не скажеш, що у ролі Півника – улюблений Лаврін з "Кайдашевої сім’ї" – актор Іван Чебан. Зізнається, йому легше працювати у такій виставі, аніж його колегам, бо навчався саме за спеціальністю "актор театру ляльок".

"Я навчався у прекрасного майстра – Олександри Іванівни Самохвалової. Вона завжди хотіла, щоб ми були різні, тому ми змінювали все, змінювали голосову характеристику, змінювали пластику, зокрема пластику ляльки. Так-так, у ляльки також повинна бути своя пластика. Це не просто, коли ти одягаєш рукавичку і робиш якісь рухи. Кожен погляд має бути точним, якщо це буде точно, маленький глядач повірить, тому що найменшого глядача не має сенсу обманювати. Він не буде сміятися, якщо йому не смішно або не буде плакати, якщо йому не хочеться плакати".

За словами Івана, існують багато систем ляльок серед яких маріонетки, гапітні на жердинах чи, скажімо, як у театрі Кам’янського – ляльки-рукавички. Від системи залежить і вартість ляльки, яка може сягати від кількох сотень до декількох тисяч гривень за екземпляр.

"У лялькових виставах можна застосовувати більше магії, якщо на великій сцені в театрі драми зі світлом можна погратися, можна зробити певні речі, то тут фантазія завершується тільки у вашій голові, адже можна зробити все, що заманеться. І звісно, я вважаю, що це величезний подарунок для нашого міста, для наших дітей".

Кожна вистава відрізняється не тільки за сенсовим наповненням, але й складністю виконання, при чому, як емоційно, так і фізично, наприклад, як вистава "Здрастуй, Сонечко".

"Ми там граємо сніговичків, і от 35 хвилин у нас рука майже не опускається. Здавалося б півтори кілограми – небагато, але після вистави стає важкувато. Якщо брати емоційно, то коли ми виходимо на поклін, бачимо, що мами сидять із червоними очима, тому що там величезна історія про самопожертву, те, що зараз роблять тисячі наших українських людей".

Валентин Кошля навчається на 2-му курсі Дніпропетровського фахового мистецько-художнього коледжу культури за спеціальністю "актор драми". Хлопець вже включений до театральної трупи Кам’янського, а також грає у лялькових виставах "Лисичка, котик і півник" та "Здрастуй, Сонечко". Каже, мистецтво роботи з ляльками опанував за місяць, спочатку було нелегко, але тригодинні репетиції дали бажаний результат.

"Коли ми відіграли прем’єру, я відчув від глядачів неперевершені емоції, у мене всередині все змінилося і я зрозумів, що діти реагують на все добре – і це мені подобається найбільше, тому що вони щирі та відверті".

А далі Валентин залюбки погодився провести нам лікнеп з лялькового акторства. За приклад взяв свого персонажа – Зайчика. Обов’язковою умовою в роботі з такими ляльками є одягання білої тканинної рукавички, вона допомагає пальцям зручніше знаходитися у спеціальному отворі, а отже і керувати лялькою.  

Вітаємо всіх причетних до Міжнародного дня лялькаря. Ви своєю діяльністю даруєте радість дітям і дорослим, саме від вас залежить характер, настрій, та емоції казкових персонажів. Адже уміння подарувати потрібну атмосферу — це дійсно мистецтво, що заслуговує на оплески!