Так-так, ми знаємо (та нагадуємо), що Міжнародний день інвалідів буде аж 3 грудня. Але ж ніхто не забороняє про це говорити й іншим часом, наприклад, зараз.

Останніми роками, під час загальної толерантності та ввічливості, щоб випадково когось не образити, термін "інвалідність" на офіційному рівні все частіше замінюється на "особливі потреби". Щоправда, особливі потреби – це досить абстрактно звучить, у той час як "інвалідність" одразу розставляє всі крапки над i.

Людина може мати особливі потреби у харчуванні чи спілкуванні, але це не робить її інвалідом. Так само й багато людей з інвалідністю не вважають себе особливими та їх натурально розлючує, коли їх починають шкодувати. Втім, це питання вирішувалося в кабінетах, куди в простих людей доступу немає. Але сьогодні ми не намагатимемося зображати знавців права чи юриспруденції.

Скажемо лише, що однаково добре ставимося до всіх людей. А якщо у допитливого читача виникне особлива потреба подивитися незвичайне та хороше кіно, пропонуємо кілька стрічок, де головні герої – люди з інвалідністю.

 

Всередині я танцюю (2004)

 

Досить милий та зворушливий, але зухвалий та яскравий фільм водночас. Сюжет знайомить глядачів із хлопцем на ім’я Майк. Він має важку форму ДЦП, через що все своє життя прожив у притулку для інвалідів. Одно дня він знайомиться з іншим пацієнтом – життєрадісним і бадьорим Рорі. У Рорі схожа хвороба, але це не заважає йому радіти життю та шукати щось добре в кожному дні. Поступово Майк заражається оптимізмом Рорі та намагається якось змінити своє ставлення до життя.

 

До зустрічі з тобою (2014)

 

Герой цієї романтичної мелодрами став інвалідом внаслідок аварії. Тепер останок життя він рухатиметься виключно в інвалідному візку. Завдяки своїй новій доглядальниці чоловік поступово починає набувати втраченого смаку до життя. І бонусом молодик переосмислює свої цінності та навіть наставляє свою доглядальницю не сказати, що на правильний життєвий шлях, але закликає до постійного розвитку та прагнення вперед. Дуже позитивний і добрий фільм, який може залишити приємний післясмак.

 

Людина-слон (1980)

 

Фільм заснований на реальній історії людини, яку звали Джозеф Меррік. Цей юнак жив наприкінці ХIX століття та відомий під прізвиськом "Людина-слон". Він мав страшне захворювання, яке майже повністю деформувало його тіло та особливо голову.

Фільм певною мірою є біографічним, оскільки показує історію життя Джозефа та його знайомство з доктором Фредом Трівзом, яке змінило життя обох. А найголовніше – під страшною та навіть гротескною зовнішністю Мерріка билося золоте серце.

 

Форма води (2017)

 

Казка для дорослих режисера Гільєрмо дель Торо була випущена в 2017 році та зібрала безліч престижних нагород. Головна героїня тут – глухоніма, через що може спілкуватися лише мовою жестів. Вона працює прибиральницею на військовому об’єкті та одного разу бачить, як туди привозять якусь невідому істоту, яка нагадує гібрид людини та амфібії (вітаннячка всім шанувальникам творчості Г.Ф. Лавкрафта). Над ним традиційно хочуть проводити досліди злі вчені. Через деякий час між нею і монстром (який не такий вже й страшний) починає розвиватися симапатія, яка згодом переростає у щось більше. Жінка вирішує допомогти істоті втекти…

 

Тиша (2016)

 

Майже всі фільми про інвалідів розповідають про те, що ці люди не страшкові діти. Цей камерний жахастик також це показує. Щоправда, тут ця "нестрашковість" викручена на максимум.

За сюжетом глухоніма жінка-письменниця вирушає до заміського будинку в лісовій глушині, щоб відпочити та налаштуватися на творчий лад. Але замість того, щоб заварити чай та почати думати над ідеями для книги, вона має протистояти вбивці, який блукає неподалік. І якщо хлопець у білій масці (яка дуже схожа на ті, що продають у нас в "Аврорі"), зі знущанням грається в кішки-мишки та просто смакує момент безсилля жертви, то у самої героїні шансів на успіх не так уже й багато. Але чи зуміє вона здолати психопата та якось повідомити про себе світові – допитливий глядач дізнається вже після перегляду. Цей фільм отримав дуже високу оцінку від короля жахів Стівена Кінга. І ні – це не та ситуація, де дід забув прийняти пігулки та хвалить все поспіль. "Тиша" є справді оригінальним та гідним представником камерних трилерів.

 

Не дихай (2016)

 

Якщо в минулому фільмі людина з інвалідністю була жертвою, то тут ми маємо мисливця. У чому суть:

Молоді грабіжники проникають до будинку сліпого літнього морського піхотинця. За інформацією, що в них є, дід зберігає вдома 300 тисяч долларів готівкою. Легка нажива швидко стає легким способом вирушити до пращурів. Чому? Все дуже просто: літній ветеран виявляється справжнім злом у плоті та швидко видає квиток в один кінець одному з грабіжників. Після цього він швиденько забиває вікна та двері та починає полювання за рештою. Так, він не знає, скільки їх, але для нього це не важливо – він солдат, тож оборонятиме свій дім. А от грабіжникам не позаздриш. Втім, співчувати їм теж не вдасться. Самі винні, як-то кажуть. І це лише здається, що перемогти сліпого нескладно. Просто такого сліпого персонажі ще не зустрічали.

У 2021-му вийшла друга частина, де лиходія зробили антигероєм. Скажімо так: краще б її не знімали.

 

Шибайголова (2003)

 

Супергеройський фільм, який провалився в прокаті. Він розповідає про одного з найпохмуріших героїв коміксів Marvel. У дитинстві Метту Мердоку в очі потрапили радіоактивні хімікати, через що він втратив зір. Але нема лиха без добра – у хлопчика до надлюдського рівня розвинулися інші почуття, а також з’явився “акустичний зір”, який за допомогою звукових хвиль дозволяє йому бачити все навкруги. І традиційно (інакше фільму б не було) він вирішує боротися проти злочинців. Це відбивається на усьому його житті. Вдень він – успішний адвокат. А вночі – щось на кшталт народного месника в крутому костюмі та масці. Фільм примітний тим, що його консультували сліпі. Саме тому тутешньому Метту Мердоку віриш – цьому сприяють такі дрібниці, як рухи тростиною при ходьбі, шрифт Брайля, мічені купюри, щоб герой міг розуміти, який номінал і багато інших. Та і в цілому, фільм трохи випередив свій час, показавши реалістичнішу і похмурішу сторону супергероїки.

 

Плем’я (2014)

 

Український фільм у жанрі мелодрами. У сюжеті немає нічого особливого – хлопець закохується у дівчину, але все не так просто, як хотілося б.

Але є одна деталь, яка робить це кіно особливим – усі персонажі тут не розмовляють. У зйомках було задіяно кілька десятків людей із поразкою слуху. Тому спілкування відбувається виключно жестовою мовою. За весь фільм не вимовляється жодного слова, тож його охрестили "німим кіно XXI століття". Також він взяв 3 нагороди на Каннському кінофестивалі.