Експерти Українського інституту національної пам’яті (УІНП) визнали російського письменника Михайла Булгакова українофобом та імперцем за світоглядом. Тому топоніми та пам’ятники, присвячені йому, можуть вважатися символікою російської імперської політики, а їхнє перебування у публічному просторі – пропагандою країни-агресорки.

Хоча народився Михайло Булгаков у Києві у родині вихідця з Орловської губернії Афанасія Булгакова. Працював у Києві, Кам’янець-Подільському та Чернівцях. Всі твори Булгакова написані російською мовою.

Михайло Булгаков – імперець за світоглядом, затятий українофоб (українофоб, за Великим тлумачним словником української мови – це "противник, ненависник українців і всього українського"). Письменник, не зважаючи на роки життя у Києві, зневажав українців та їхню культуру, ненавидів українське прагнення до незалежності, негативно відгукувався про становлення Української держави та її очільників. З-поміж усіх російських письменників того часу стоїть найближче до нинішніх ідеологем путінізму і кремлівського виправдання етноциду в Україні. Світоглядно був на позиціях російського імперіалізму, білогвардійщини, схвалював експансію російського комунізму.

У 1919 дезертирував з армії УНР, куди був мобілізований військовим лікарем і приєднався до Добровольчої армії виключно з міркувань власної відданості монархізму та Російській імперії. Пізніша оспівував захоплення червоними Києва і нищення борців за Україну – "мерзенних петлюрівців" та схилявся перед Й. Сталіним.

В романі "Белая гвардия" устами Алєксєя Турбіна Михайло Булгаков так репрезентує своє ставлення до очільника Української Держави гетьмана Павла Скоропадського:

"Я б вашего гетмана … за устройство этой миленькой Украины, повесил бы первым! Хай живе вильна Украина вид Киева до Берлина! Полгода он издевался над русскими офицерами, издевался над всеми нами. Кто запретил формирование русской армии? Гетман. Кто терроризировал русское население этим гнусным языком, которого и на свете не существует? Гетман. Кто развел всю эту мразь с хвостами на головах? Гетман".

Антигуманний дискурс оповідання "Я убил" (1926) повністю резонує з наративами нинішніх кремлівських пропагандистів Дугіна, Соловйова, Скабєєвої та є прототекстом сьогоднішніх закликів до нищення українців. Оповідання містить ідеологію фашизму: пораненого військового лікаря-українця лише за його національну приналежність убиває персонаж-лікар, альтер еґо Булгакова. Автор, лікар за фахом, художньо смакує момент убивства та, керуючись ідеєю етноциду, доводить абсурдну тезу: лікарську присягу, кодекс Гіппократа можна переступити.

У 19-му розділі журнальної, ранньої редакції "Белой гвардии" (1925) йдеться про те, що українську мову вигадав В. Винниченко, що цією мовою "никакой дьявол не говорил".

Отже, Михайло Булгаков упереджено й виразно негативно ставився до всього українського – українців, їхньої мови, культури, права на власну державу тощо, а його творчість безпосередньо пов’язана з глорифікацією російської імперської політики та неприхованою українофобією. Присвоєння його імені географічним об’єктам, назвам юридичних осіб, об’єктам топонімії, а також встановлення на його честь пам’ятників та пам’ятних знаків в Україні було втіленням русифікації– складової російської імперської політики, спрямованої на нав’язування використання російської мови, пропагування російської культури як вищих, порівняно з іншими національними мовами та культурами, витіснення з ужитку української мови, звуження українського культурного та інформаційного простору.