Пам’ять, що живе вічно: рік без Дмитра Александрова
На річницю пам’яті Дмитра зібралися друзі, близькі та побратими. Вони схилили голови в хвилину мовчання біля білборда з його зображенням. У цей момент запалали жовто-блакитні фаєри на честь Дмитра, символізуючи його непохитний патріотизм і відданість Україні. Він залишився в пам’яті як славетний син української нації, герой, який віддав своє життя заради майбутнього своєї країни.
Дмитро Александров, молодий і сміливий солдат, загинув рік тому, 12 жовтня, біля Авдіївки. Його героїчний вчинок під жорстким вогнем допоміг відбити одну з найжорстокіших атак ворога, знищивши близько сотні окупантів, але його власне життя обірвалося. Закінчивши Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти, Дмитро мріяв стати пожежником і рятувати людей, але в 2020 році вступив до лав Збройних Сил України. Він завжди говорив: "Я не хочу, щоб у рідному місті ходили рублі". Ці слова стали його життєвим кредо, мотивацією боротися за свободу та незалежність рідної землі.
Служив Дмитро мужньо та віддано. Його зусилля та хоробрість не залишалися непоміченими – він був нагороджений численними подяками та грамотами.
Після смерті його героїзм був визнаний. Посмертно Дмитра Александрова мають нагородити орденом за мужність 3-го ступеня.
Ніхто не міг подумати, що важливий бій 12 жовтня буде останнім для Дмитра, згадує його побратим "Іванович". Було складно, але трималися і гідно давали відсіч ворогу.
"Втрата Дмитра стала неймовірно болючою для його родини, близьких, друзів та побратимів. Його світла постать, безмежна відданість Україні та сміливість залишили глибокий слід у серцях кожного, хто його знав. Дуже важливо пам’ятати наших героїв і дуже важлива підтримка рідних", – поділився Олександр Самойлович, голова ГО "Родини загиблих Героїв м. Кам’янське"
Війна триває вже 10 років. Кожен новий ранок стає можливим завдяки самопожертві наших воїнів. Кожен герой заслуговує на нашу підтримку, вдячність та вічну пам’ять, адже вони заплатили найвищу ціну за наше з вами майбутнє.