Олександр на псевдо "Репер" – простий хлопець з Кам’янського. Навчався у школі і ПТУ, працював, захоплювався репом. Він міг би зовсім не йти до армії за станом здоров’я. Більш того, його в ТЦК навіть відправляли додому, проте хлопець добився, щоб його таки відправили до навчального центру. Це сталося у 2024 році, коли бажаючих добровільно долучитись до війська майже не було. Він не герой і не супермен. Він не штурмував зайняті ворогом посадки, він не брав у полон росіян. Він просто був на війні на своєму місці і чесно виконував свою роботу. Зараз, після контузії, він повернувся до цивільного життя, проте думками і душею – він зі своїми побратимами, які залишились на фронті.

Олександре, чому ви вирішили добровільно піти до війська? Ви ж, вибачте зовсім не супермен і не мали ніякого військового досвіду.

Я ще на початку війни, 25 лютого 2022 року я пішов до військкомату. Тоді там було дуже багато людей, у мене взяли номер телефону, сказали, що потім перетелефонують. Але ніхто мені тоді не передзвонив. Я тоді зрозумів, що наразі такі як я хлопці у війську не потрібні. А у 2023 році пішов воювати мій рідний брат. Він воював в Авдіївці, був поранений, зараз після реабілітації навчається в військовій академії. Я з ним радився, як мені також потрапити до війська, а він мене відмовляв. Казав, щоб я залишався вдома. Та я не зміг всидіти. Я просто не міг сидіти вдома, коли вбивають наших жінок та дітей, коли хлопці на фронті  гинуть, коли ворог хазяйнує  на нашій землі…

І як вам все-таки вдалося потрапити до армії?

Я спочатку хотів потрапити до брата у його бригаду. Але він категорично відмовився. Він не хотів, щоб я пішов воювати. Хотів, щоб у випадку чого, хоча б один син залишився у матері. Тоді я на початку літа 2024 року сам через службу рекрутингу подав заявку на вакансію пілота БпЛА. Поїхав до Дніпра в Самарський ТЦК, але мене через проблеми зі здоров’ям відмовились брати на службу і сказали, щоб я повертався додому. Так, у мене є викривлення хребта четвертого ступеня, але я заявив, що додому повертатись не буду. Що я хочу захищати наших жінок і дітей, нашу українську землю. Що якщо до нас прийшли вороги, то я вдома відсиджуватись не збираюсь. Після цього мене відправили на ВЛК, потім я потрапив до навчального центру. Після півтора місяця навчання у кінці серпні потрапив на службу до свого батальйону. Служив як і планував у підрозділі БпЛА, але не пілотом. Займався більш технічною підготовкою і налаштуванням дронів.

В навчальному центрі вам було важко?

Нормально. Я тримався на характері. Завжди ходив у бронежилеті, плити не знімав. Хоча звісно, важко було. Особливо з урахуванням того, що це було літо і стояла сильна спека. Але я розумів, що якщо я буду скиглити, буду комусь жалітися, мені все одно ніхто не допоможе. Бо якщо ти сам сюди прийшов, то сам і повинен триматися. А по-друге, якщо чесно, мені подобається різна "двіжуха", коли відбувається щось цікаве. А там, попри те, що було важко, було й цікаво. Я там багато чому навчився.

А на фронті страшно було?

Спочатку – дуже страшно. В перший виїзд, коли "сапог" (сленгове найменування протитанкового гранатомета СПГ-9 – прим. автора), почав "насипати", я сильно злякався. Я тоді навість спочатку не зрозумів, що це наші кацам "насипають". Потім поступово звик. Досить швидко зійшовся з усіма хлопцями… Почав працювати як і всі. На фронті, якщо ти вмієш швидко бігати, якщо ти постійно рухаєшся, то в тебе великі шанси вижити.

На передньому краї за нами постійно слідкували ворожі дрони. Тому потрібно було ховатись, швидко пересуватись і постійно уважно прислухатись, чи не зависла над тобою російська "пташка". Знаєте, коли в тебе в крові вирує адреналін, ти можеш неймовірні речі зробити.

Чим саме ви займались?

Ми столи на "другій лінії", жили в будинках і періодично виїжджали на "нуль". Зазвичай працювали вночі. Щоб підтримувати сили у мене постійно був повний рюкзак батончиків та енергетиків. Доводилось не тільки займатись своїми прямими обов’язками, а підтримувати вогнем піхоту. Коли треба було "глушити" москалів, то "насипали" по ним з усього що у нас було.

Звідкіля у вас такий цікавий позивний – "Репер"?

Це тому що я дійсно десь вже років 15 читаю реп. Мені подобається цей музичний жанр. У мене ще батько слухав реп і я поступово також ним захопився. Свого часу я навіть на одній сцені виступав з відомим виконавцем Олександрам Ярмаком, який зараз також служить в ЗСУ. Хлопці в навчальному центрі, як дізнались, що я вмію читати реп, то одразу й прозвали мене "репер". І потім, коли я вже був у батальйоні, записував відео на зі своїми піснями на військову тематику. Хлопці казали, що їм подобається.

До цивільного життя повернулись після поранення?

Після контузії. Був "списаний" за станом здоров’я. У мене зараз третя група інвалідності.

Як це сталося?

Взимку 2025 року росіяни вдарили КАБами по селищу де ми базувались. Я сидів у коридорі і курив. А хлопці у хаті займались своїми речами. Чую – свистить. Я тоді подумав, що мимо пролетить. Не пролетіло. Пам’ятаю тільки спалах. Після вибуху сильно вдарився головою об двері. Мене хлопці підняли. Чую, знову свистить. Прямо посеред двору впав, вуха долонями затулив, щоб не оглухнути і одразу знову бахнуло. Нам тоді сильно насипали. Після цього почались сильні головні болі і я майже не бачив одним оком. Пройшов ВЛК, лікарі поставили мені статтю "А" (стаття "А" у висновку військово-лікарської комісії (ВЛК) означає, що особа непридатна до військової служби з виключенням з військового обліку – прим. автора).  Ось так я опинився вдома.

Як ви зараз почуваєтесь?

Краще, але все одно є проблеми зі здоров’ям. Я, наприклад, погано сплю. Мені періодично сниться війна. Добре, що у нас у місті є Центр соціальної підтримки ветеранів. Я часто сюди ходжу. Спілкуюсь з психологом і хлопцями, беру участь у різноманітних заходах. Це дійсно допомагає. Тобто коли ти відчуваєш підтримку, коли ти знаєш, що комусь потрібен, це дуже сильно "витягує". Зараз планую знову серйозно зайнятись репом. І хочу знову повернутись до армії. Я зараз подаю заяви в різні батальйони і в в службу рекрутингу, але поки що безрезультатно.

Чому ви знову хочете піти на війну?

Бо мене тягне туди, там де мої побратими. Вони – це моя родина, вони – це моя сім’я. Я зараз постійно з хлопцями на зв’язку. А ще, як би це пафосно не звучало, але я вважаю себе патріотом своєї країни. Мені на цій землі жити і тому я повинен захищати. Можете вірити, або не вірити, але коли я повернувся до рідного міста, а я тут не був майже рік, то впав на коліна і цілував цю землю. І я не хочу, щоб цю землю топтала якась наволоч.