3 грудня 1938 року в нашому місті, який тоді ще називався Дніпродзержинськ, в родині службовця, народився чоловік, якому судилося об’єднати у своєму житті, здавалося б, несумісні світи: високі спортивні досягнення та мистецтво кіно. Йдеться про В’ячеслава Григоровича Винника — режисера, актора, сценариста та видатного спортсмена-весляра.

Ось як сам Винник описував початок свого захоплення:

"Спорт – моє перше пристрасне захоплення у житті, – говорив Винник. – А все тому, що до нашого Дніпродзержинська, з Москви приїхав тренер Олександр Миколайович Коломієць — один із найкращих радянських веслярів… Якось, спостерігаючи, як я старанно пихкаю на тренуванні, він сказав: “А знаєш, ти будеш чемпіоном СРСР, а може, навіть світу". Можна уявити мій стан. Радісний шок, який відкривав переді мною цілу планету".

Це пророцтво тренера, зроблене у Дніпродзержинську, стало потужним поштовхом у житті майбутнього чемпіона.

В’ячеслав Винник  дійсно досяг вражаючих результатів: став майстром спорту міжнародного класу з веслування на байдарках, шість разів ставав чемпіоном СРСР і неодноразово був призером та переможцем планетарних першостей.

Найбільш феноменальним є те, що В’ячеслав Винник не покинув спорт остаточно! Свій останній чемпіонат світу він виграв 2014 року в Австрії у віці 75 років! Цей факт вражає і підкреслює його незламний дух.

Шлях до кіно: "Священні ігри Олімпії"

Попри успіхи, В’ячеслав Винник ніколи не вважав спорт головною справою життя. Спершу він вступив на факультет військових перекладачів. Кардинальні зміни сталися після того, як на регаті в Дуйсбурзі він купив книгу “Олімпія та її ігри”. Думка про Олімпійські ігри давніх греків міцно закріпилася в його пам’яті.

“Навіщо чекати, поки хтось зніме фільм про священні ігри Олімпії, якщо це можу зробити я?” — цим питанням В’ячеслав Винник остаточно визначився з долею.

Він перейшов з перекладацького факультету до театрального інституту імені Карпенка-Карого на режисерський, у майстерню Артура Йосиповича Войтецького. Це був непростий вибір. Для порівняння: на той час його спортивна стипендія становила 450 карбованців, а перемоги в чемпіонатах СРСР приносили по 500 рублів за кожну дистанцію (плюс призові з міжнародних змагань). Тоді як стипендія студента театрального інституту була лише 35 рублів. Але впевненість у тому, що кіно — справа життя, перемогла, і він вирішив зі спортом закінчити. Ще під час навчання він почав зніматися у кіно як актор, зокрема у культових стрічках: "Білий птах з чорною міткою" (1970) та "Зухвалість" (1971).

У фарватері кіно: Зі спортивного помосту — на Одеську кіностудію

З 1971 року В’ячеслав Винник остаточно став режисером на Одеській кіностудії, принісши з собою у світ кіно безцінний багаж: знання спорту зсередини.

Саме завдяки цьому унікальному досвіду, його фільми про спорт завжди виходили особливо глибокими та достовірними. Він знав ціну кожної перемоги та гіркоту поразки, розумів психологію чемпіонів і тонкощі тренувального процесу. Фактично, Винник знімав про себе та своїх побратимів, і це робило його картини цікавими навіть для тих, хто далекий від стадіонів.

Його найвідоміші роботи:

• "Легка вода" (1972): Це був його перший художній фільм, і він, звісно, був присвячений веслуванню на байдарках. Фільм про чемпіона Ігоря Глобу, який стоїть перед важким вибором: залишити великий спорт чи продовжити боротьбу за перемогу на чемпіонаті світу.
• "Така вона, гра" (1976): Тут Винник виступив як співавтор сценарію фільму про тренера Валерія Лобановського, який тільки розпочинав свою блискучу кар’єру.
• "…і чудова мить перемоги" (1984): У цьому фільмі Винник виступив і режисером, і автором сценарію. Стрічка розповідає про жіночу гандбольну команду. Режисеру було цікаво показати жінок, які обрали нелегкий шлях професійного спорту.

Наш земляк, В’ячеслав Винник, довів, що талант не має кордонів. Він є яскравим прикладом того, як пристрасть до перемоги, загартована у нашому промисловому місті, може перерости у пристрасть до мистецтва, залишивши помітний слід в історії українського кіно.