Навесні 1989 року в нашому місті, яке тоді ще мало назву Дніпродзержинськ, відбулася подія, що назавжди закарбувалася в пам’яті очевидців як символ свободи та змін. Ідеться про грандіозний музичний фестиваль "Бітломанія-89", який проходив із 28 по 30 квітня на стадіоні "Буревісник". Сьогодні, через десятиліття, це видається майже фантастикою, але тоді ритми ліверпульської четвірки змогли пробити навіть "залізну завісу" провінційного індустріального центру.

Крізь партійні терни до визнання

Ідея проведення такого масштабного свята належала музичному оглядачу дніпропетровської обласної газети "Прапор юності" Валерію Любченку та директору молодіжного об’єднання "Радуга" при міському комітеті комсомолу Юрію Колеснику. Спочатку організатори мріяли про Дніпропетровськ, але тамтешня обласна влада виявилася занадто консервативною і вперлася. Натомість Дніпродзержинський міськком комсомолу вхопився за цю ідею, хоча партійне керівництво продовжувало тиснути та висловлювати невдоволення "сумнівною" музикою.

Фестиваль міг взагалі не відбутися, якби не втрутилася команда надпопулярної на той час телевізійної програми "Погляд" (рос. "Взгляд") та редакція "Комсомольської правди". Підтримка таких медійних гігантів змусила місцевих чиновників відступити. Величезний внесок у підготовку зробили секретар міськкому комсомолу Олег Семенко та дніпродзержинський музикант Ігор Піщулін. Саме Піщулін посприяв приїзду легендарного ленінградського гурту "Діти" та допоміг із професійною апаратурою, що дозволило вивести звук на рівень великого стадіону.

Для "закритого" Дніпродзержинська, куди через стратегічні оборонні підприємства раніше майже не пускали іноземців, приїзд гостей з Америки, Польщі, Болгарії та всього Радянського Союзу став справжнім культурним шоком. Це було знаменно не лише для міста, а й для всієї країни, що якраз проходила шлях "перебудови". За офіційними даними, фестиваль відвідали неймовірні 36 тисяч гостей.

Музика, що єднала континенти

На стадіоні "Буревісник" виступило 20 ансамблів, які виконували пісні The Beatles: з Польщі, Болгарії, США, відомі імітатори The Beatles із Грузії та Києва, а також пітерський гурт "Дети" та відомий колектив із Москви "Оптимальний Варіант". Окремим подарунком для місцевої публіки став виступ земляків — групи "Друге дихання", яких стадіон приймав із особливим теплом.

Цікаво, що дати фестивалю збіглися зі святкуванням Великодня. В умовах нової політичної реальності ставлення влади до релігії вже не було кардинально негативним. Гостям фестивалю, які виявили бажання відвідати святкову службу, дозволили піти до місцевої церкви. Ба більше, для їхньої безпеки та супроводу навіть виділили співробітників міліції.

Ажіотаж навколо фестивалю був настільки великим, що залізниця була змушена виділити додаткові електрички з Дніпропетровська до нашого міста. Саме з ними пов’язаний один епізод, який довгий час залишався відомим лише вузькому колу учасників.

Несподіваний напад та невідомий подвиг місцевих патріотів

Один із безпосередніх учасників тих подій згадував, як він із друзями вимушений був пропустити відкриття фестивалю через вельми поважну причину. Коли компанія вже збиралася на стадіон, надійшла інформація: з Дніпропетровська електричкою їде велика група агресивно налаштованої молоді. Обласна "шпана" вирішила приїхати в гості, щоб "покуражитися" на фестивалі, а простіше кажучи — влаштувати масову бійку.

Ті, хто пам’ятає вуличні звичаї кінця 80-х, знають, що набіги приблатненої молоді були справжньою бідою. А вчинити погром на міжнародному музичному фестивалі вважалося серед таких банд "подвигом", яким можна було хизуватися роками. Але дніпродзержинські хлопці виявилися не з боязких. Дуже швидко вдалося зорганізувати загін місцевих патріотів, для яких захист честі рідного міста був справою принциповою.

Коли дніпропетровські "гастролери" висадилися на вокзалі й намагалися колоною пройти провулками в бік стадіону, їх уже чекали. Великої битви не вийшло: після кількох дрібних сутичок гості зрозуміли, що ефект несподіванки втрачено, а перед ними — підготовлена оборона. Зрозумівши, що легкої прогулянки не буде, вони вирішили за краще повернутися додому найближчим потягом.

Намети, хіпі та суворий ОКЗД

Сам стадіон на три дні перетворився на окрему державу. Навколо нього розрослося ціле наметове містечко. Для радянських обивателів справжньою екзотикою стали справжні будинки на колесах — трейлери, прикріплені до автівок. Не меншу цікавість викликали довгогриві хіпі, що з’їхалися з усіх куточків СРСР. Попри побоювання правоохоронців щодо "неформалів", поводилися вони більш-менш пристойно.

Заходи безпеки були безпрецедентними. На стадіоні чергували посилені наряди міліції, а за поведінкою іноземних гостей уважно спостерігали співробітники КДБ, перевдягнені у цивільний одяг. Також до охорони порядку залучили бійців Оперативного комсомольського загону дружинників (ОКЗД), до якого входили студенти індустріального інституту. Це були міцні хлопці, загартовані в секції рукопашного бою, багато з яких уже пройшли службу в армії. Вони мали перебувати в гущі натовпу, щоб одразу нейтралізувати можливі конфлікти ще до втручання міліції.

Організатори, здавалося, врахували все, окрім одного — нестримної енергії бітломанії. Як тільки зазвучали перші акорди, глядачі не змогли всидіти на трибунах. Сотні людей побігли через футбольне поле до сцени. Розуміючи, що натовп у захваті може просто знести музикантів разом із апаратурою, офіцер міліції, закріплений за дружинниками, віддав єдину правильну команду: "Тримайте натовп! Усі в ланцюг!".

Зчепившись ліктями, хлопці з ОКЗД створили живий бар’єр за кілька метрів від сцени. У цей момент центральне телебачення якраз знімало сюжет. Оператор спочатку розгубився, коли побачив, що на нього несеться натовп, але впевнившись, що "ланцюг" з молодих хлопців стримує тиск, почав знімати глядачів великим планом. Так дружинники, що стояли в першому ряду, після виходу сюжету на головному каналі країни на певний час стали місцевими знаменитостями. Наступного дня, врахувавши цей досвід, сцену вже надійно огородили металевими секціями.

Кришталеві яблука та втрачені мрії

Фестиваль завершився тріумфом. Після довгих нарад журі оголосило переможців. Приз за найкраще втілення образу ліверпульської четвірки виборов тбіліський гурт "Бітлз-клуб". Призи за найкраще аранжування та за краще копіювання отримали відповідно гурт "Обстава президента" з польського міста Болеславець та тоді ще маловідомий московський колектив "Старий приятель".

Цікаво, що публіка та преса відзначили дивовижну зовнішню схожість музикантів "Старого приятеля" з їхніми кумирами: гітарист Андрій Шуріков нагадував Джона Леннона, а піаніст Олександр Зарецький був дуже схожий на Джорджа Харрісона. Переможцям вручили унікальні призи — кришталеві яблука, виготовлені спеціально для фестивалю на Дніпровському металургійному комбінаті в цеху виробництва товарів народного споживання (так званому "кришталевому" цеху).

Після завершення свята місто ще довго жило в ритмі "Yellow Submarine" та "Yesterday". У міської влади з’явилися амбітні плани перетворити промисловий гігант на неофіційну столицю рок-музики в СРСР. Того ж року на хвилі успіху "Бітломанії" в місті провели ще один масштабний музичний захід — "Вудсток-89", присвячений 20-річчю легендарного американського фестивалю.

На жаль, цим мріям не судилося здійснитися в повній мірі. Попереду були бурхливі 90-ті, розпад Союзу, гіперінфляція та економічна криза. Людям стало не до музики. І сьогодні вже мало хто пам’ятає, що в далекому 1989-му наше місто прославилося на всю країну не лише своїми заводами-гігантами чи ім’ям відомого земляка, а сміливим викликом офіційній ідеології. Це були три дні, коли запальні ритми змушували серця битися швидше, вселяючи віру в те, що життя обов’язково зміниться на краще.