Восени 1969 року в непримітній аудиторії Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі (UCLA) сталася подія, значення якої тоді ніхто до кінця не усвідомлював. Група дослідників навчила два комп’ютери "розмовляти" один з одним — і цим поклала початок мережі, яка згодом перетворилася на сучасний Інтернет. Насправді 1969 рік має навіть два дні, які претендують на звання "дня народження Інтернету", і кожен по-своєму важливий.

Навіщо взагалі знадобилася мережа

Наприкінці 1960-х потужні комп’ютери були рідкістю і коштували величезних грошей. Час роботи на мейнфреймі був дорогим ресурсом, а машини стояли розкидані по різних університетах країни. Ідея, яку просувало агентство передових оборонних досліджень Пентагону ARPA (нині DARPA), була суто практичною: дати дослідникам змогу користуватися обчислювальними ресурсами віддалених комп’ютерів, не приїжджаючи до них фізично. Науковець з Лос-Анджелеса мав отримати можливість запустити програму на машині в Массачусетсі, не сідаючи в літак.

Всупереч поширеному міфу, ARPANET створювали не для того, щоб мережа пережила ядерну війну. Справжньою метою був спільний доступ до дорогих обчислювальних ресурсів — економіка розподілу і була сенсом усього проєкту.

Технологічною основою стало пакетне комутування (packet switching) — підхід, теоретичні засади якого розробляв, зокрема, професор UCLA Леонард Клейнрок. Замість того щоб виділяти окрему телефонну лінію між двома комп’ютерами (як це працювало при міжміських дзвінках), пакетна комутація розбиває будь-яке повідомлення на маленькі пронумеровані фрагменти й відправляє кожен незалежно, збираючи їх докупи вже на іншому кінці.

"Залізо": комп’ютер, що вмів працювати з мережею

Ключовим елементом майбутньої системи став IMP (Interface Message Processor) — спеціалізований комп’ютер-посередник, попередник сучасних маршрутизаторів. Ідея зробити мережевий вузол окремою машиною належала Весу Кларку, а контракт на її втілення отримала бостонська компанія Bolt, Beranek and Newman (BBN).

IMP побудували на базі мінікомп’ютера Honeywell DDP-516 з обсягом пам’яті лише 12 тисяч машинних слів — мізерним за сучасними мірками. Його завдання полягало в тому, щоб приймати, обробляти й пересилати пакети даних, слугуючи "перекладачем" між комп’ютером-хостом і мережею.

Перший IMP компанія BBN доставила до лабораторії Клейнрока в UCLA на вихідні Дня праці 1969 року — причому раніше, ніж там на це очікували. За словами Клейнрока, BBN попереджали, що відстають від графіка, а натомість несподівано відправили пристрій авіавантажем. На боці ящика інженер BBN Бен Баркер вивів напис-присвяту колезі, який супроводжував комп’ютер у літаку до Лос-Анджелеса — одна з улюблених легенд ранньої історії ARPANET.

2 вересня 1969: перша передача даних між сусідніми комп’ютерами

Уже через кілька днів після доставки, 2 вересня 1969 року — наступного дня після Дня праці — команда UCLA з’єднала IMP із хост-комп’ютером SDS Sigma 7 і успішно передала дані між двома машинами, що стояли поруч у лабораторії. Біти пройшли між сусідніми комп’ютерами — і це спрацювало.

Саме цю подію часто називають першим "диханням" Інтернету. Сам Леонард Клейнрок описував той день як момент, коли "немовля-Інтернет зробило перший вдих". Над установкою IMP і створенням першого вузла ARPANET працювала команда талановитих аспірантів, серед яких були майбутні легенди галузі — Вінтон Серф (згодом співавтор протоколу TCP/IP), Стів Крокер і Джон Постел.

Втім, сам Клейнрок наполягав, що 2 вересня — це ще не повноцінний день народження мережі. Адже обидві машини стояли в межах однієї кімнати. Справжня мережа, на його думку, народжується лише тоді, коли між собою "заговорять" вузли, розділені сотнями кілометрів.

29 жовтня 1969: перше повідомлення на відстань — і легендарне "LO"

Другий кандидат на звання дня народження мережі — 29 жовтня 1969 року. Цього вечора, близько 22:30, команда UCLA спробувала передати повідомлення на другий вузол ARPANET — до Стенфордського дослідного інституту (SRI) за 560 кілометрів на північ, де працював комп’ютер SDS 940. Два вузли з’єднувала орендована в AT&T лінія зі швидкістю 50 кбіт/с.

За кермом сидів студент-програміст Чарлі Клайн, а на боці SRI повідомлення приймав Білл Дювалл. Обидва мали телефонні гарнітури, щоб голосом підтверджувати, чи доходять символи. Іронія моменту в тому, що для запуску нової технології, яка з часом підірве монополію телефонних мереж, дослідники користувалися саме телефонним зв’язком.

Клайн мав набрати команду login. Все відбувалося так:

• він увів літеру "l" і запитав: "Отримав l?" — "Отримав l", — пролунало у відповідь;
• він увів "o" — "Отримав o";
• щойно він увів "g", система на боці SRI зависла.

Отже, найпершим повідомленням, переданим мережею, стало коротке "LO". Клейнрок згодом жартував, що кращого послання годі було й вигадати: "lo" співзвучне з початком біблійного "lo and behold" ("і ось, глянь") і водночас фонетично нагадує "hello". "Ми цього не планували, — казав він, — але не змогли б придумати кращого повідомлення: коротке і пророче".

Приблизно за годину інженери SRI усунули помилку, і Клайн зумів завершити вхід у систему повністю. Так запрацював двовузловий ARPANET.

Що було далі того ж року

До кінця 1969 року ARPANET розрослася до чотирьох вузлів:

• UCLA — офіційно перший вузол мережі (вересень);
• Стенфордський дослідний інститут (SRI) — другий IMP, жовтень;
• Університет Каліфорнії в Санта-Барбарі (UCSB) — листопад;
• Університет Юти — грудень.

Ці чотири вузли й склали початкову топологію ARPANET. Саме з цього невеликого експерименту протягом наступних десятиліть виросла глобальна мережа, якою сьогодні користуються мільярди людей.

Символічний збіг: рік Місяця і рік Мережі

1969-й подарував людству дві події, що змінили світ. Спершу людина вперше ступила на поверхню Місяця, а всього за кілька місяців скромне повідомлення між двома комп’ютерами стало важливим кроком до створення одного з найпотужніших комунікаційних інструментів в історії. Місячна місія тоді гриміла на весь світ — а народження ARPANET помітила хіба що жменька дослідників в аудиторії UCLA.

Сам Клейнрок ще тоді дивовижно точно передбачив майбутнє. "Наразі комп’ютерні мережі перебувають у дитинстві, — сказав він. — Але коли вони подорослішають і стануть складнішими, ми, ймовірно, побачимо появу “комп’ютерних комунальних послуг”, які, подібно до нинішніх електричних і телефонних мереж, обслуговуватимуть окремі домівки й офіси по всій країні".

Так зависання під час набору login стало початком цифрової епохи.