2 вересня 1831 року на прилавках петербурзьких книгарень з’явилася невелика книжка з довгою назвою: "Вечори на хуторі біля Диканьки. Повісті, видані пасічником Рудим Паньком". Автор ховався за маскою вигаданого оповідача, але саме ця книга принесла славу двадцятидворічному Миколі Гоголю й відкрила йому двері у велику літературу.

Успіх був миттєвим. Весь наклад розійшовся за лічені дні, а про автора "веселих повістей із містичним присмаком" заговорила вся столиця імперії. Для багатьох поколінь читачів саме ця книжка сформувала яскравий, поетичний і трохи чарівний образ українського села.

Шлях до книги: від провалу до тріумфу

Дорога до цього успіху була аж ніяк не тріумфальною. У 1829 році юний Гоголь, щойно переїхавши до Петербурга, пережив низку невдач. Спершу він не зумів реалізувати себе як актор, а згодом зазнав приниження в літературі: його дебютну поему "Ганц Кюхельгартен", надруковану під псевдонімом, критики зустріли глузливими відгуками. Ображений автор викупив і спалив майже всі доступні примірники.

У пошуках нової теми Гоголь звернувся до матеріалу, добре знайомого з дитинства, — до життя, звичаїв і повір’їв рідної Полтавщини. У листах до матері він раз по раз просив надсилати йому описи народних обрядів, назви одягу, перекази й прикмети. Письменник поринув у вивчення фольклору, читав праці з етнографії, лінгвістики, народної медицини та демонології, а зібрані відомості занотовував до спеціального зошита.

На нього вплинула українська літературна традиція — зокрема "Енеїда" Івана Котляревського — та народна творчість: пісні, вертепні драми, оповідки й легенди. Водночас у книзі виразно відчутна поетика німецького романтизму, передусім Гофмана та Людвіга Тіка. З цього сплаву народилося щось цілком нове.

Як створювалася книга

Роботу над циклом Гоголь вів упродовж 1829–1832 років. Першу частину він завершив улітку 1831 року в Павловську, де мешкав у будинку княжни Васильчикової, працюючи вчителем її сина. Цензурний дозвіл на публікацію першого тому було отримано 26 травня 1831 року, а вже за кілька місяців книжку віддали до друкарні в Петербурзі.

Назву підказав письменнику й критику Петро Плетньов: замість самого автора книгу нібито "видав" пасічник Рудий Панько, який зібрав історії, що їх розповідають довгими вечорами різні оповідачі. Цей прийом — обрамлення оповідань спільною рамкою — був улюбленим у романтиків, а вигаданий видавець із його теплим, лукавим голосом одразу створював відчуття живого, реального хутора.

Про свій візит до друкарні Гоголь із гумором писав Пушкіну: щойно він переступив поріг, складачі почали пирскати зі сміху й відвертатися до стіни — так їх бавили колоритні українські "штучки" в тексті.

Що ввійшло до першої частини

Перший том містив чотири повісті:

• "Сорочинський ярмарок" — барвиста картина українського ярмарку, любовна історія й народний гумор упереміш із чортівнею.
• "Вечір проти Івана Купала" (також відома як "Вечір напередодні Івана Купала") — похмура історія про угоду з нечистою силою, найраніша з написаних повістей циклу.
• "Майська ніч, або Утоплена" — поетична легенда про панночку-утоплену, русалок і кохання, оповита місячним сяйвом.
• "Пропала грамота" — весела бувальщина про козака, який вирушив по загублену грамоту аж до пекла.

Значну кількість українізмів автор свідомо ввів у текст — настільки, що наприкінці книги вмістив невеликий словничок для російськомовного читача.

Реакція Пушкіна й критиків

Найвідомішим відгуком стали захоплені слова Олександра Пушкіна. Прочитавши книжку, він визнав, що вона його вразила: у ній він побачив справжню, щиру й невимушену веселість, без манірності та пихи, а місцями — справжню поезію й чуттєвість, зазначивши, що все це надзвичайно незвично для тогочасної літератури.

Утім, не всі критики були прихильні. Гоголя докоряли за надто розлогі описи, "неймовірну багатослівність" і "неправильність мови". Одним із найрізкіших був відгук Ніколая Полєвого, який дорікав анонімному авторові плутаністю оповіді й надмірним бажанням наслідувати народну манеру. Пушкін, до речі, ще у своєму схвальному відгуку передбачав, що на молодого автора чекають подібні напади.

Показово, що найсуворішим критиком "Вечорів" був сам Гоголь. Схильний до загостреної самокритики, він не вважав ці повісті гідними творами й згодом навіть зауважував, що першу частину "слід було б взагалі вилучити".

Значення й доля книги

Попри авторські сумніви, "Вечори на хуторі біля Диканьки" стали подією. Гоголь небувалим доти чином сплавив воєдино реалізм і фантастику, смішне й моторошне, книжну мову й народний сказ. Створений ним образ України вражав сучасників свіжістю та оригінальністю — це був цілий світ із власною культурою, історичною пам’яттю та мовою.

Другу частину циклу — з повістями "Ніч перед Різдвом", "Страшна помста", "Іван Федорович Шпонька та його тітонька" і "Зачароване місце" — Гоголь опублікував на початку 1832 року. Найпопулярнішою повістю всієї збірки згодом стала саме "Ніч перед Різдвом": історія коваля Вакули, який заради красуні Оксани верхи на чорті полетів до цариці по черевички, стала одним із найяскравіших зображень українського Різдва у світовій літературі.

Книга надихала митців упродовж наступних десятиліть. Її ілюстрували Володимир і Костянтин Маковські, Костянтин Трутовський, Іван Крамський та інші художники, а сюжети неодноразово екранізували. Перше видання "Вечорів" сьогодні є раритетом: один із примірників свого часу пішов з молотка на аукціоні Christie’s за близько 224 тисячі доларів.

Гоголь між двома культурами

Постать Гоголя й досі належить одразу двом літературним традиціям. Народжений на Полтавщині, він писав російською мовою й увійшов до канону російської літератури, — і водночас саме українське коріння, фольклор і світовідчуття рідної землі живлять "Вечори" від першого до останнього рядка. У цій книзі Україна постає не тлом, а повноцінним героєм — зі своїми піснями, віруваннями, гумором і особливим колоритом, який Гоголь подарував світовому читачеві.

Майже двісті років потому "Вечори на хуторі біля Диканьки" лишаються однією з найулюбленіших книг багатьох поколінь — тим рідкісним випадком, коли дебют молодого автора перетворився на класику ще за його життя.