За пів години їзди від Кам’янського, на високому березі Дніпра, серед звичайних дачних ділянок заховався справжній архітектурний феномен. Його називають по-різному — "Дача архітектора", "Замок архітектора", "Дача Хляпатури", "Хляпік" або навіть "Храм". Кам’яні вежі, арки, десятки скульптур, підземні приміщення та незвичні архітектурні рішення вже багато років приваблюють туристів, фотографів та дослідників.

Команда МІС вирушила до селища Дніпровське, щоб розібратися, ким був автор цього незвичайного місця, навіщо він будував його понад двадцять років і чому навколо дачі досі існує стільки легенд.

Історія Дніпровського почалася задовго до комбінату

Сьогодні Дніпровське більшість знає як селище, що виникло у 1950-х роках під час будівництва крохмале-патокового комбінату. Саме підприємство стало містоутворюючим, а місцеві жителі й досі часто називають селище просто — КПК. Втім, історія цих земель значно давніша. За інформацією порталу "ДніпроКультура", археологи знаходили тут поселення доби бронзи та черняхівської культури. Це означає, що люди жили на цих берегах ще у другому тисячолітті до нашої ери. Саме тут знаходилося стародавнє урочище Щурівка — одне з відомих козацьких місць. У XVIII столітті тут проходили великі ярмарки, працювали рибалки, а запорожці торгували худобою та рибою. Після ліквідації Запорозької Січі на цих землях виникли села Шошинське, Новопокровське, Герасимівка-Щурівка та Ніказівське.

У середині ХХ століття їхня історія трагічно змінилася. Під час створення Дніпродзержинського водосховища значна частина старих сіл, церков та кладовищ опинилася під водою. Лише після цього почалося будівництво сучасного Дніпровського.

Приїхавши до селища, журналісти поспілкувалися з місцевими жителями та запитали, що варто обов’язково побачити у Дніпровському. Відповідь майже в усіх була однакова — Дача архітектора. За високими деревами відкривається незвичайний комплекс із каменю, який абсолютно не схожий на звичайну дачу.

Понад двадцять років життя в одному проєкті

Автором комплексу був архітектор та інженер Микола Хляпатура, який народився у 1942 році. Він здобув освіту у Дніпропетровську, працював архітектором і створив кілька пам’ятників у великому місті. Втім, згодом його життя пов’язалося із Дніпровським, де він став головним архітектором крохмале-патокового комбінату. Саме тоді й народилася ідея створити незвичайний архітектурний комплекс.

За словами адміністратора локації Романа, керівництво комбінату підтримувало архітектора.

“Микола Хляпатура був дуже духовною людиною і працював на заводі головним архітектором. Він дуже дружив із начальником заводу, який допомагав йому матеріалами та фінансово”.

Будівництво розпочалося ще у 1970-х роках. Після роботи Хляпатура приїжджав сюди велосипедом, власноруч переносив каміння з берегів Дніпра та поступово зводив споруду. Будував практично щодня. Робота тривала понад двадцять років і завершилася лише на початку 1990-х.

Замок для коханої чи храм для людей?

Саме тут починаються головні загадки. Найпоширеніша легенда говорить, що архітектор створював цей замок для своєї дружини, яку дуже кохав. Саме так історію переповідають численні туристичні сторінки та публікації. Втім, після спілкування з місцевими жителями журналісти почули зовсім іншу версію.

За словами адміністратора Романа, будівля мала стати духовним центром.

“Він надихнувся ведичним храмом і захотів створити тут центр медитації. Йому дуже допомагали друзі із селища та його сини. Це було не лише для себе — це було для людей. Люди приходили й допомагали без будь-якої користі”, — говорить Роман.

Водночас він не заперечує, що символ кохання у комплексі також присутній.

“До кохання, я думаю, є дві статуї внизу. Це був його внесок саме у кохання. А все інше він хотів присвятити людям, щоб вони могли об’єднуватися й відчути щастя всередині себе.”

“Він називав це храмом”

Ще одну версію журналістам розповів художник Євгеній Кисельов, який багато років назад був учнем Миколи Хляпатури та допомагав йому під час будівництва. За його словами, спочатку споруда взагалі не була релігійним об’єктом. Для архітектора це був храм творчої думки. Місце, де він міг реалізувати свої архітектурні фантазії. Лише у складні 1990-ті роки, коли Хляпатура втратив майстерню та залишився без роботи, він почав більше цікавитися духовними практиками та приєднався до Товариства свідомості Крішни.

Скульптури, які знає все селище

Дача — далеко не єдина робота архітектора. Саме він створив кілька знакових композицій для крохмале-патокового комбінату.

Євгеній Кисельов згадує, що теж працював над ними.

“Молекулу я ліпив, руки я ліпив, а він уже робив обличчя. Це символ кукурудзи й молекули глюкози.”

Саме ця композиція і сьогодні зустрічає працівників комбінату. Ще одна відома робота — Меморіал Скорботної матері, який розташований біля центрального парку Дніпровського. Під час роботи над сюжетом журналісти також натрапили на ще одну цікаву версію. Краєзнавці припускають, що саме Микола Хляпатура міг бути автором скульптури жінки з дитиною у Кам’янському, в районі колишнього селища ГРЕС. Проте документального підтвердження цьому поки що не існує.

Що сьогодні можна побачити на території

Тут розташовані:

• кам’яна вежа;
• житловий будинок із каменю;
• цегляний будинок;
• підземне приміщення;
• десятки скульптур;
• арки;
• кам’яний паркан;
• водокачка, до якої й досі приходять місцеві жителі;
• декоративні рослини.

За задумом автора, тут мав працювати фонтан. Вода спеціальними каналами мала проходити через усю територію. Проте проєкт так і не вдалося завершити. Про це сьогодні нагадують недобудований фонтан та загадкова кам’яна споруда. Попри це, територія доглянута. Тут регулярно косять траву, працює відеоспостереження, встановлено скриньку для пожертв та проводяться екскурсії.

Локація, яку відкривають для себе туристи

Після смерті Миколи Хляпатури у 2018 році комплекс перейшов під опіку послідовників Товариства свідомості Крішни.”Сьогодні сюди регулярно приїжджають туристичні групи.

“Люди приїжджають майже щодня. На вихідних дуже багато відвідувачів. Приїжджають екскурсії із Запоріжжя, Дніпра, Кам’янського, Полтави, Кременчука”, — говорить адміністратор Роман.

Втім, час бере своє. Через близькість до Дніпра вода поступово руйнує кам’яні конструкції. За збереженням комплексу сьогодні найбільше стежить учень архітектора.

“Він учив мене, як правильно класти камінчик до камінчика. Тепер усе хитається, усе треба відновлювати. Що зможу — те зроблю”, — говорить Євгеній Кисельов.

Історія, у якій поки більше запитань, ніж відповідей

Під час роботи над сюжетом команда МІС вирушала до Дніпровського, очікуючи побачити красиву історію про архітектора, який побудував замок для коханої дружини. Однак у процесі зйомок стало зрозуміло: все набагато складніше. За десятки років навколо цієї споруди переплелися легенди, спогади та духовні пошуки самого автора.

Можливо, істина лежить десь посередині. У цій будівлі дійсно є місце і для кохання, і для творчості, і для філософії, і для релігійних пошуків. Саме тому “Дача архітектора” залишається не просто туристичною локацією, а однією з найзагадковіших пам’яток Дніпропетровщини, історія якої ще чекає на свої остаточні відповіді.