Щороку 4 листопада світова спільнота звертає увагу на діяльність Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури — ЮНЕСКО (UNESCO). Ця міжнародна інституція була створена одразу після Другої світової війни — у листопаді 1945 року (офіційний Статут набув чинності 4 листопада 1946 року), щоб закласти надійний фундамент миру у свідомості людей через освіту, науку, культуру та збереження історичної спадщини.

Сьогодні для України та нашого регіону поняття "ЮНЕСКО" набуло особливого, майже болючого значення. Це не просто міжнародні списки чи символічні пам’ятки — це гарантія збереження нашої ідентичності, нашої пам’яті та права на майбутнє в умовах, коли ворог намагається знищити українську культуру.

Україна в родині ЮНЕСКО: від витоків до глобального захисту

Україна є однією з країн-засновниць ЮНЕСКО (наша держава підписала Статут організації ще у 1945 році). За десятиліття співпраці до Світової спадщини ЮНЕСКО увійшли видатні українські пам’ятки, серед яких київський Софійський собор та Києво-Печерська лавра, історичний центр Львова, резиденція митрополитів Буковини і Далматинції в Чернівцях, унікальні дерев’яні церкви Карпатського регіону та прадавні букові ліси.

Окрім об’єктів матеріальної спадщини, до репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства внесено українські скарби: петриківський розпис, традицію козацьких пісень Дніпропетровщини, косівську мальовану кераміку, орільський розпис та український борщ.

Під час повномасштабної війни ЮНЕСКО відіграє роль важливого міжнародного щита: організація фіксує руйнування культурних пам’яток, вносить українські музеї та історичні центри під посилений захист і допомагає рятувати музейні фонди від знищення.

Дніпропетровщина та Придніпров’я на карті світової спадщини

Для нашого краю — нашої рідної Дніпропетровщини, зокрема й нашого наддніпрянського Кам’янського — зв’язок із глобальним простором ЮНЕСКО є живим, глибоким і безпосереднім. Саме наш регіон дав світові одразу два унікальні явища, які офіційно визнані надбанням усього людства.

Петриківський розпис — барвистий код Придніпров’я. У 2013 році унікальне декоративно-ужиткове мистецтво нашого краю — петриківський розпис — було внесено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Народившись зовсім поруч із нами, у селищі Петриківка, цей ажурний рослинний орнамент став візитівкою української самобутності у світі. Він символізує яскраве життя, перемогу світла над темрявою, безперервність народної традиції та глибокий зв’язок поколінь.

Козацькі пісні Дніпропетровщини — жива пам’ять степової волі. У 2016 році до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що потребує термінової охорони, увійшли "Козацькі пісні Дніпропетровщини". Осередками цієї традиції є громади нашого регіону (зокрема у Богуславі, Жовтому, Підгородньому). Ці пісні, виконані багатоголоссям без музичного супроводу, несуть у собі дух волелюбності, пам’ять про Запорозьку Січ та незламність українського народу. Наша Дніпропетровська земля — це історичне серце козацтва, і те, що ця багатовікова пісенна традиція визнана світом, є беззаперечним доказом нашої глибокої самобутності.

Крім того, історики та етнографи нашого краю продовжують активно співпрацювати з міжнародними інституціями ЮНЕСКО для дослідження унікального індустріального ландшафту та археологічних пам’яток Придніпров’я, які формують культуру нашого степового регіону.

Захист культури як боротьба за життя

Сьогодні, коли ворог б’є ракетами по українських містах, музеях, школах та пам’ятках архітектури, діяльність ЮНЕСКО набуває іншого виміру. Це вже не просто туризм чи наука — це фронт захисту душі народу.

Кожен збережений елемент нашої культури, кожна згадка про петриківський розпис чи козацьку пісню у світі є нагадуванням для всього планетарного співтовариства: Україна має тисячолітню історію, власну незламну культуру і своє законне місце серед вільних націй світу.

Ми бережемо своє минуле заради майбутнього. Бо поки жива наша культура — незламна й наша країна.