Військовий медик Микола Мельник з позивним "Богарт" народився на Вінниччині, жив та працював у Житомирі. Сьогодні він проходить службу у складі 108-ї окремої Кодацької бригади територіальної оборони, боронячи від ворога разом з побратимами Україну в Запорізькій області. Вже на війні він почав писати вірші. Довгий час нікому їх не показував, проте згодом наважився опублікувати один твір в інтернеті. Після великої кількості схвальних відгуків Микола взяв участь у літературному патріотичному конкурсі для військовослужбовців "Свою Україну любіть" і став його лауреатом. Про те, як вірші допомагають переносити тяготи військового життя, Микола Мельник розповів в інтерв’ю нашому виданню.

— Микола, розкажіть трохи про себе, чим займались до повномасштабного вторгнення?

— Родом я з Вінниччини — народився у колишньому Немирівському районі, зараз це територія Тульчинського району. У 2008 році закінчив Вінницький національний медичний університет імені Миколи Пирогова. З 2010 року живу у Житомирі, де працював в обласній лікарні. За фахом я лікар-отоларинголог, фоніатр. Моя спеціалізація – це патологія голосу, фоніатр лікує захворювання голосового апарату, зокрема голосових складок, гортані. Це вузьконаправлена галузь ЛОР-спеціальності. За родом діяльності доволі часто доводилось спілкуватись і з вокалістами, і з співаками, і з акторами, які були моїми пацієнтами. Можна сказати, що у мене доволі широке коло знайомих у творчому середовищі.

— Як потрапили до війська?

— У 2023 році по мобілізації. Прийшов ввечері додому, а в дверях — повістка. Я її взяв і пішов до військкомату. Я на той час був внутрішньо готовий до того, що мене можуть мобілізувати, і навіть чекав на це. Тож сумнівів "йти чи не йти" у мене не було. На той час дружина з сином у мене перебували в Німеччині, куди виїхали після початку повномасштабного вторгнення, тож мене, в принципі, нічого вдома не тримало. Після закінчення медичного університету я мав офіцерське звання "Молодший лейтенант медичної служби запасу". Після мобілізації пройшов курси підготовки офіцерського складу в Українській військово-медичній академії і потім за розподілом потрапив до 108-ї бригади ТрО. Починав службу лікарем медичного пункту батальйону, два роки був начальником медичної служби батальйону і з серпня минулого року працюю в медичній роті 108-ї окремої Кодацької бригади ТрО.

— Перелаштуватися не психологічно, а професійно з цивільної медицини на військову було складно?

— Звісно, складно. Начальник медичної служби займається не тільки однією медициною, а й організаційними моментами та плануванням. Для мене це більш "менеджерська" посада. Тому поєднувати практичну медичну роботу лікаря і роботу адміністратора, на яку йде досить багато часу, мені було, чесно кажучи, трохи складно.

— А коли почали писати вірші?

— Перші вірші я пробував писати ще під час навчання у школі та в студентські роки. Але потім у мене була дуже тривала перерва, до самої війни. Майже 20 років я нічого не писав. Знову активно писати вірші я почав вже на фронті. Напевне, мені була потрібна якась віддушина, тому що я людина цивільна, людина емпатична, а тут досить непрості умови. Оці важкі суворі реалії саме і спонукали мене знову повернутись до віршів. Я не скажу, що це мені було потрібно для зняття стресу. Мені просто потрібно було "випустити" з себе ті емоції, ті переживання, які мене переповнювали.

— Тобто це такий своєрідний спосіб психологічної терапії? Ви як лікар можете неупереджено констатувати: допомагає це вам чи ні? Є позитивна динаміка?

— Гарне питання (сміється). Проте, розумієте, це ж не засіб лікування. Хоча, звісно, певною мірою для мене це спосіб позбутися якихось певних емоцій, через вірші поділитися тим, що мене турбує. Але спочатку я цими віршами майже ні з ким не ділився. Дуже вузьке коло людей знало, що я пишу вірші. Найперший свій вірш, який я опублікував на своїй сторінці у фейсбуці, був досить добре сприйнятий людьми. Було дуже багато позитивних відгуків на нього, і саме це мене на той час змотивувало продовжувати писати й далі та ділитись своїми творами з людьми. Насправді — це дуже вузьконаправлена поезія. Вона не для всіх. Проте я і не намагаюсь до всіх її донести. Я вважаю, що у мене досить "важкі" вірші, в них досить багато символізму, дуже багато підтекстів. Це речі, над якими іноді треба добре подумати.

— Як наважились надіслати свій вірш на літературний конкурс "Свою Україну любіть"?

— Мені підказали — скинули посилання на цей конкурс. До цього я ніколи не брав участі в літературних конкурсах, проте на той час у мене вже був невеличкий доробок віршів, і я подумав: "А чому б і не спробувати?" Сподівався, що мої вірші якось відзначать, бо я дуже самокритично ставлюся до своєї творчості. Не вважаю свою поезію чимось таким надзвичайним — це більше для себе. Але всі мої вірші — вони щирі і чесні.

— А скільки у вас вже є написаних віршів?

— Я їх не рахував. Кілька десятків точно є. Зараз йде робота, щоб видати збірку моїх віршів. Вірші відібрані, готуються ілюстрації до цієї книжки. Я залучив до цього свого товариша — художника. Сподіваюсь, що до літа її буде видано.

— Звідкіля у вас таке незвичне псевдо — "Богарт"?

— Коли я працював у Житомирі в обласній лікарні, у нас була своя театральна студія, в якій брали участь молоді медичні працівники, у яких був ентузіазм, бажання розвиватись, займатись мистецтвом. Ми після роботи збирались, проводили репетиції, з нами займались професійні режисери Житомирського обласного театру. Наш колектив неодноразово вигравав Гран-прі всеукраїнських мистецьких конкурсів. Одна з постановок, над якою ми свого часу дуже ретельно працювали, називалась "Доктор Богарт". Коли я вже був у війську, до мене ніякий позивний не "приклеївся", то я обрав саме його, згадавши головного героя цієї вистави.

— Ви зараз пишете вірші, які напряму пов’язані з війною. Після війни, коли повернетесь до цивільного життя, плануєте продовжувати літературну творчість?

— Муза — дама дуже капризна. Я не знаю, чи буде вона до мене приходити на побачення після війни. Я навіть не певен, що вона і завтра до мене завітає. Тому так далеко я не загадую.

Фото з особистого архіву Миколи Мельника та прес-служби 108-ї окремої Кодацької бригади ТРО