Як і в багатьох інших українських містах, у Дніпрі триває кампанія з перейменування об’єктів топоніміки. Зокрема, 29 червня рішенням Дніпровської міської ради змінено назви ще понад двадцяти вулиць. Дві з них перейменували на честь архітекторів, діяльність яких пов’язана з історією краю.

Вулиці Волзькій присвоєно ім’я Віктора Троценка – про його спадщину в Кам’янському ми вже згадували. А вулиця Чернишевського – одна з головних магістралей міста, на якій розташована Придніпровська державна академія будівництва та архітектури, – відтепер зветься вулицею Архітектора Олега Петрова.

Зодчий і педагог Олег Борисович Петров – постать видатна. Професор, засновник архітектурного факультету в Дніпропетровському інженерно-будівельному інституті, фундатор архітектурної школи Придніпров’я. Його життя та робота пов’язані й з Кам’янським-Дніпродзержинськом.

Олег Борисович Петров народився у 1914 році в Харкові – у той час його батько був студентом Харківського технологічного інституту. Після завершення батьком освіти родина переїхала до Кам’янського, а в 1924 році – до Катеринослава, де глава сім’ї обіймав керівні технічні посади на металургійних заводах.

У 1937 році Олег Петров з відзнакою закінчив Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут, де його викладачами були видатні архітектори Генріх Львович Швецько-Вінецький та Борис Симонович Кащенко (у Кам’янському перший з них відомий як проєктувальник соцміста азотно-тукового заводу, другий – як автор будівлі державного банку). Після закінчення вишу проєктував житлові й промислові споруди в Дніпропетровську та Кривому Розі.

У липні 1941 року був призваний до Червоної армії, в лавах якої пройшов усю війну, зокрема – брав участь у форсуванні Дніпра та визволенні Дніпродзержинська. Нагороджений багатьма орденами та медалями.

Після демобілізації 1946 року повернувся до Дніпропетровська, зайнявся відбудовою обласного центру – і не тільки його. На початку 50-х він створює один із найвеличніших архітектурних ансамблів міста Дніпродзержинська – комплекс будинків металургійного заводу (нині – проспект Свободи, 49, 51, 53, 55). Ці монументальні будинки стали свого роду символом повоєнної розбудови міста.

Особливо відзначився серед них будинок із наріжною вежею на вулиці Новій Запорізькій, 1/2 (проспект Свободи, 51), спроєктований Петровим у співавторстві з Ізраїлем Юлійовичем Віленчиком. Будівництво було показовим: уперше в Дніпропетровській області тут впроваджено крупні збірні залізобетонні марші сходів, балкони, елементи перекриттів. За одними даними, будинок здобув третю премію в конкурсі на кращі житлові та громадські споруди, збудовані в містах і селах Української РСР у 1951 році.

Також за його проєктом будується піонерський табір цілорічної дії тресту "Дзержинськбуд" у Карнаухівці. За підсумками республіканського конкурсу на кращі будівлі, споруджені в Україні 1955 року, піонертабір був відзначений третьою премією серед великих цивільних будівель (перша премія того разу не присуджувалась).

Із 1953 року зодчий викладав у своєму рідному Дніпропетровському інженерно-будівельному інституті, багато років плекав кадри місцевої архітектурної школи. З 1967 по 1979 рік – асистент, доцент, завідувач кафедри архітектурного проєктування, професор з 1981 року. У 1970 році заснував у закладі архітектурний факультет.

Пішов з життя видатний архітектор у 1994 році.

Олег Борисович Петров розробив проєкти будівель, які стали визначними в архітектурному обличчі міста Дніпра. Серед них – ансамбль центральної площі, низка житлових будинків, управління Південного машинобудівного заводу, літній театр у парку імені Глоби та, власне, сучасний комплекс самого архітектурно-будівельного вишу на вулиці, яка тепер зветься його іменем.