Серед вишуканої та різнорідної забудови нинішнього проспекту Тараса Шевченка цей будинок не привертає особливої уваги. Проте історія його по-своєму цікава та змістовна.

75 років виповнюється цьогоріч будинку № 17, спорудженому для працівників Дніпродзержинського коксохімічного заводу на розі тодішніх вулиць Сировця та 2-ї Дачної (з п’ятдесятих років – Москворіцька, нині Героїв Рятувальників).

Найцікавіше те, що будівництво його розпочали ще до війни. Встигли закласти лише підвалини, але завадила Друга світова. Здали в експлуатацію будинок тільки в 1949 році, про що розповідала ця публікація в обласній газеті "Днепровская правда" від 5 листопада. Як випливає з газетного допису, позначеного неодмінним ідеологічним карбом тієї доби, квартири в будинку призначалися й для стахановців, тобто передовиків виробництва (хоча "стахановська" тема радше була прикметою тридцятих років).

Багатоквартирний будинок, у якому оселилися робітники, інженерно-технічні працівники та службовці ДКХЗ, став одним із перших великих повоєнних у місті. До дев’яностих років у ньому на розі містилася їдальня, пам’ятна багатьом мешканцям району. Потім там розміщувалося ще щось, зокрема – піцерія. Нині приміщення займає один із банків, численних у цій частині Кам’янського.

З-поміж інших будинків ДКХЗ на проспекті Тараса Шевченка відзначимо довоєнний № 18, вуличний і дворовий фасади якого рівнозначні з архітектурного погляду й однаково багаті на оздоблення, а також повоєнні, авторства архітекторки Ольги Брусової: № 14 ("будинок зі шпилем") і № 20, наріжна вежа якого увінчана цілим гроном башточок.

Раніше ми повідомляли:

• Яким був проспект Тараса Шевченка в Кам’янському 35 років тому