Школа № 20 у Дніпродзержинську, фото з Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного

90 років виповниться цьогоріч ліцею № 20, першому з навчальних закладів у Соцмісті колишнього азотно-тукового заводу. Школу № 20 – найбільшу в тодішньому місті – було збудовано 1936 року за типовим проєктом архітектора Еммануїла Кодніра на 880 учнів, розробленим у тому ж році, та відкрито першого вересня.

Проєкт величної триповерхової будівлі з боковими чотириповерховими вежами й тильним двоповерховим об’ємом, складений у Шкілпроєкті при Народному комісаріаті освіти УСРР, належав до найпопулярніших у довоєнному шкільному будівництві України. Ось він на обкладинці книги 1952 року:

На всіх поверхах середньої частини проєктом було накреслено класи з рекреаційними приміщеннями; у баштових крилах – вестибюль та харчоблок (на першому поверсі); адміністрацію, лабораторію, бібліотеку. Знадвору передбачалася група приміщень (адміністративні кімнати, квартира директора), над якою містився зал зборів.

Рисунки з тієї самої книги “Архитектура школьных зданий”

У більшості випадків автори прив’язки проєкту на місці вирішували оздоблення будівлі на власний розсуд, переважно в напрямі повернення до класичної архітектури. Не стала винятком і школа Соцміста, первісний вигляд якої, нині втрачений, можна детально роздивитися на цих знімках – як давніх, так і відносно недавніх.

Навчальний заклад розташувався на просторій, гарно упорядкованій ділянці в центрі району. Із готелем-гуртожитком заводу, побудованим навпроти, школа утворила виразний архітектурний ансамбль.

Під час нацистської окупації 1941–1943 років німці використовували будівлю школи як госпіталь. За інформацією багаторічного директора музею "ДніпроАзота" Петра Фішбейна, поряд виник і німецький цвинтар – після визволення міста від нацистів останки їхніх військових було перепоховано в іншому місці, а пізніше на цій території збудували шкільну теплицю.

“Наше місто. Середня школа № 20 в робітничому селищі азотнотукового заводу”. Фото І. Василенка з міської газети Дзержинець” від 12 грудня 1957 року

У 1944 році школу відремонтували, і до неї повернулися учні. А ще через три десятиліття вона знову стала найбільшою в місті: 1973 року її розширили двома новими корпусами, в одному з яких розташувалися 36 класів на 1500 учнів, а в іншому – спортзал, плавальний басейн, актовий, обідній і читальний зали тощо. Зі старим корпусом обидві добудови поєдналися двоповерховими переходами.

Цей масштабний проєкт було розроблено Дніпродзержинською філією Київського НДПІ містобудування (начальник Віктор Сушко, головний архітектор Анатолій Романенко) на замовлення хімічного комбінату та втілено в життя трестом "Дніпрохімбуд".

У 1987 році біля школи встановили погруддя її відомого випускника Олександра Стовби, загиблого у 1980 році в Афганістані та посмертно удостоєного звання Героя Радянського Союзу (1990). Цей пам’ятник авторства дніпропетровського скульптора В. Черненка став першим в Україні монументом учаснику афганської війни, а школі присвоїли ім’я героя.

На честь Олександра Стовби назвали й вулицю, де розташовано навчальний заклад, – колишній Шкільний проїзд.