43 роки тому, в липні 1980-го, було оголошено відкритий конкурс на розробку ескізного проєкту експериментального житлового району в лівобережній частині міста Дніпродзержинська.

Різні організації представили на конкурс 12 проєктів. Рішенням журі першу премію отримав авторський колектив Київського науково-дослідного інституту теорії, історії та перспективних проблем радянської архітектури. Що ж являв собою цей проєкт?

Експериментальний житловий район складався з трьох мікрорайонів. Як випливає з цього рисунку, два з них мали постати на територіях нинішніх 10-го та 11-го, а третій – далі вздовж берега водосховища, за сучасним проспектом Івана Франка, тобто на території планованого, але не реалізованого 12-го мікрорайону. Експеримент полягав у послідовному зонуванні території за сімейним та віковим складом мешканців, що повинно було значно підвищити комфорт проживання.

Зокрема, більшість традиційних сімей мала мешкати у будинках від 5 до 16 поверхів, які утворювали житлові групи. Великі сім’ї, багатодітні та родини з кількох поколінь – частково у 4-5-поверхових будинках, а здебільшого – у 2-3-поверхових щільної «килимової» забудови з невеликими земельними ділянками для кожної квартири. Одинокі молоді люди й молоді сім’ї розміщувались у спеціальному «молодіжному центрі» – протяжній житловій структурі з малими, переважно однокімнатними квартирами, квартирами готельного типу та гуртожитками.

Приблизно однакові житлові групи кожного з трьох мікрорайонів мали створювати замкнуті, ізольовані від довкілля, затишні та масштабні людині простори дворів. У напрямку до водосховища та дренажного каналу поверховість знижувалася: від «молодіжного центру» до смуги малоповерхової забудови. З боку водосховища центр району закріплювався зламами набережної, що утворювала два миси, на одному з яких розташовувався висотний готель-маяк, а на іншому – міський театр на 2000 місць. Між ними на осі центру споруджувався монумент.

Система освітніх закладів району поділялася на три ступені: перший – дитячі ясла, другий – дитсадки й навчально-виховні комплекси (старші групи дитсадків у поєднанні з початковими класами) і третій – укрупнені шкільні комплекси (середні та старші класи) з розвиненим спортивним та ігровим ядром, яке в позанавчальний час мало обслуговувати мешканців району. До цього ж останнього ступеня належали професійно-технічні училища, технікуми тощо. Усі ці заклади чітко розподілялися по району, створюючи єдиний навчально-виховний цикл.

Проте, як виявляється, увесь цей проєкт експериментального району мав суто теоретичний характер і не призначався для реалізації – у самому Дніпродзержинську про нього навіть не чули. Проєкт став ще одним зразком «паперової архітектури», наче ідеальне місто яких-небудь стародавніх утопістів, що запізнилося чомусь на декілька століть. А на лівобережжі тим часом постали нинішні мікрорайони – більш традиційні, але не менш любимі нами.

Використано інформацію та рисунок зі статті: Агуф, М. М. К итогам конкурса на проект застройки экспериментального жилого района в Днепродзержинске / М. М. Агуф // Методологические проблемы теории архитектуры : сборник / Госстрой СССР, Гос. ком. по гражд. стр-ву и архитектуре, Зонал. науч.-исслед. и проект. ин-т типового и эксперимент. проектирования жилых и обществ. зданий (Киев), Науч.-исслед. ин-т теории, истории и перспектив. проблем совет. архитектуры (Киев) ; редкол.: В. П. Дахно [и др.]. – Киев : КиевЗНИИЭП, 1981.

Долучайтеся, читайте та дивіться новини МІС ТБ на ресурсах: YouTube, Facebook, Instagram, Telegram