«ЮРДМО ІХ 1917» – такий напис, ледь помітний крізь численні шари побілки, можна прочитати в одному з багатоквартирних будинків тридцятих років, розташованому в самому центрі міста. Нанесено його на залізничну рейку, яка править за балку сходів у під’їзді.

Означають ці літери й цифри те, що виріб було створено Дніпровським заводом Південноросійського Дніпровського металургійного товариства («Южно-Русское Днепровское Металлургическое Общество») у Кам’янському в дев’ятому місяці 1917 року.

Рейки були одним з основних видів продукції Дніпровського заводу. Перше сталепрокатне відділення тут запустили 17 червня 1889-го, тобто рівно через чотири місяці після «дня народження» самого заводу. Проте згодом воно, а також ливарне відділення, перестали задовольняти вимоги зростаючого підприємства. Тож наприкінці 1899 року правління товариства відкрило кредит близько п’яти мільйонів карбованців на реконструкцію цих потужностей.

Директор заводу Ігнатій Ясюкович взявся за справу з притаманною йому енергією. За кордон, навіть до Америки, відрядили кількох інженерів для огляду сучасних заводів та збору необхідної інформації. Було складено проєкти і вже в 1900 році розпочато масштабні будівельні роботи, які завершилися в 1902-му. Окрім сталеливарного та прокатного, побудували низку необхідних допоміжних відділень, а також нову центральну електростанцію з машинами, що працювали на газі доменних печей.

Нове прокатне відділення за сприятливих обставин могло виробляти на добу до 40 тисяч пудів (понад 650 тонн) готової продукції: багато різновидів рейок для залізниць, рудників, кінних та електричних трамваїв, сталеві балки, коробчасте залізо та інше.

Вийшовши з прокатного стану в вересні 1917-го, рейка стала свідком буремних часів між «буржуазною» та «пролетарською» революціями. Щойно три місяці тому Тимчасовий уряд надав Кам’янському статус міста. Уже незабаром розгорнеться національна боротьба, якій тоді судилося зазнати поразки, та громадянська війна, що ввергне завод і Кам’янське у прірву занепаду й запустіння, з якого вдасться відродитися лише дивом.

Як же опинилась ця рейка в конструкції набагато пізнішого будинку? Ймовірно, через те, що з розвитком залізниць вага поїздів незмірно виросла, тож на магістралях стали використовуватися рейки значно важчого типу. А багато застарілих знаходили нове застосування: на вузькоколійних залізницях, слугували основами для дерев’яних стовпів тощо. Широко вживалися вони і в будівництві, свідченням чого є цей артефакт, вкарбований у міську забудову вже зовсім іншої історичної доби.