Водонапірні вежі Кам’янського – спадщина трьох епох
Напірні вежі. Якщо говорити енциклопедичною мовою, то ці споруди в системі водозабезпечення слугували для регуляції напору і витрат води в мережі, створення її запасу та вирівнювання роботи насосних станцій. При зменшенні споживання води її надлишок, подаваний насосною станцією, накопичувався у вежі та витрачався з неї під час збільшеного водоспоживання.
Багато з цих, здавалося б, суто утилітарних споруд стали справжніми пам’ятками не лише інженерної думки, але й архітектури. Адже будувалися вони переважно в часи, які вимагали естетичного осмислення всіх деталей. Згадаймо три найвідоміші водонапірні вежі Кам’янського, кожна з яких є яскравою представницею своєї епохи: дореволюційної, міжвоєнної та повоєнної.
Найстарішу в місті водонапірну вежу було зведено для забезпечення водою будинків Верхньої колонії. У цій споруді були два залізні баки загальною місткістю 58 кубічних метрів, встановлені на висоті 18 метрів. До баків вода накачувалася з кам’яного резервуару двома насосами з гасовими двигунами. Кожен насос міг доставити 25 кубометрів води за годину.
Оздоблена стриманим, але виразним цегляним декором, споруда панувала над одно- та двоповерховою житловою забудовою. Дерев’яний верхній ярус, у якому ховалися сталеві баки, був оперезаний балконом-галереєю під великим виносом даху та увінчаний вежечкою зі шпилем.
Багато десятиліть зовнішній вигляд вежі зоставався незмінним, проте до наших часів вона дійшла вже позбавленою своєї верхньої частини: лишилася тільки цегляна споруда.
Відомою серед містян є монументальна вежа, споруджена до Другої світової війни на станції Баглій (найперша назва – Запоріжжя, нині – Запоріжжя-Кам’янське). Імовірно, її було зведено на заміну старій вежі, яка з часом перестала відповідати необхідним потребам розширюваної станції та апетитам новітніх потужних паровозів.
Особливістю будівлі стали прямокутні видовжені ніші на всю висоту її круглої мурованої основи. Частина з них – колишні вікна: таке вертикальне скління було однією з характерних рис архітектури двадцятих-тридцятих років.
Ця споруда також не зберегла первісної зовнішності: у дев’яності роки – можливо, через аварійний стан – розібрали восьмигранний дерев’яний ярус навколо металевого бака, й вежа набула свого сучасного, досить дивного вигляду.
А найвищою, найвеличнішою та найгарнішою в місті водонапірною вежею стала оця чудова споруда, зведена для водопостачання Соцміста, точніше його повоєнної забудови майбутнього Придніпровського хімічного заводу. Достеменно відомий нам і рік будівництва – завдяки цифрам «1949», вимуруваним на її вершечку з північної сторони.
Збудована з червоної цегли (як і старі корпуси ПХЗ), із прямокутними та круглими вікнами, аркадами та «діамантовими» кам’яними а чи бетонними вставками, увінчана конусним шпилем із кулястою маківкою й тонким громовідводом, і понині вона лишається домінантою всього довколишнього району. На жаль, дах 75-річної споруди з часом опинився у незадовільному стані, що ставить під загрозу цю непересічну пам’ятку й окрасу Соцміста.
Із вдосконаленням систем водопостачання напірні вежі втратили своє колишнє значення та стали недіючими, а чимало з них взагалі було знесено. Не дійшли до наших днів водонапірні вежі при станції Тритузній, у районі вулиці 9 Травня, вище від «Димитровського» ринку… А ті, що збереглися, розповідають нам цікаву та насичену архітектурну історію одного з найпотужніших промислових міст України.
Раніше ми повідомляли:
Це може вас зацікавити
Найбільші будинки п’ятдесятих у Кам’янському – скромні пам’ятки міста
