Ми вже згадували історію будівництва першого в країні навчально-виховного комплексу, який спорудили в дев’ятому мікрорайоні Лівого берега. Проте ще більш вражаючий освітній заклад півстоліття тому планувалося збудувати навпроти нього, в десятому мікрорайоні.

Проєкт навчального комплексу на 3136 учнів для будівництва в Дніпродзержинську, теж розроблений Київським зональним науково-дослідним інститутом експериментального проєктування, складався з двох шкіл – на 40 класів кожна – та загальношкільного клубу, який був центром усього комплексу.

За проєктом молодші класи розташовувалися в самостійних блоках, зручно пов’язаних із загальношкільними приміщеннями, якими користувалися діти цього віку. Це давало змогу запровадити для малечі особливий режим дня зі скороченими уроками та подовженими перервами.

Блоки молодших класів мали по два поверхи. На першому поверсі передбачалися обслуговуючі приміщення, вестибюль із гардеробом, кімнати подовженого дня. На другому, довкола спортивної зали, розташовувалися класи квадратної форми, зручної для якнайкращої розстановки обладнання різних навчальних та позашкільних заходів.

Блоки середніх і старших класів запроєктували триповерховими. Навчальні кабінети, розташовані по периметру навколо дворика, планувалося оснастити телевізорами, кінопроєкторами, магнітофонами, машинами для програмованого навчання, лінгафонними установками тощо. Усе це було покликане підвищити якість навчання, скоротити термін підготовки домашніх завдань, знизити навантаження викладачів.

Особлива увага приділялася розміщенню їдальні та кухні. Обідні зали, розташовані в центрі комплексу, поділялися розсувною перегородкою: за потреби це дозволяло б створювати один великий простір.

У клубному блоці, зручно пов’язаному з навчальними, передбачалися великий спортивний зал, 25-метровий плавальний басейн, малий басейн для навчання плавання, приміщення для зберігання лиж, універсальні гурткові кімнати для юннатів, туристів, технічної творчості, музичних та інших занять.

У позашкільний час клубним блоком мали користуватися не лише учні, але й молодь мікрорайону. Для цього було заплановано окремий вхід із вестибюлем і гардеробом.

Загальна місткість обох навчальних комплексів – у 9-му та 10-му мікрорайонах – становила близько 5 тисяч учнів. Цікаво, що постачати напівфабрикати для харчування в цих закладах мав кулінарний комплекс міжмікрорайонного громадсько-торговельного центру, розташованого поруч.

Але проєкт одного з найоригінальніших освітніх закладів країни так і не знайшов свого втілення. Врешті-решт у десятому мікрорайоні постали дві однотипні школи – № 2 (1986 року побудови) та № 41 (1989 року), згодом – ліцей нових інформаційних технологій та адміністративна будівля відповідно.

Використано інформацію та фото:

Король И. Г., Синькевич Е. Н., Ван Тхиен Ле. Экспериментальные проекты учебно-воспитательных зданий для Днепродзержинска // Строительство и архитектура. – 1973. – № 7.

Смотр лучших проектов [про щорічний огляд-конкурс кращих проєктів, організований Держбудом УРСР та Спілкою архітекторів України за дорученням Ради Міністрів УРСР] // Строительство и архитектура. – 1974. – № 12.

Долучайтеся, читайте та дивіться новини МІС ТБ на ресурсах: YouTube, Facebook, Instagram, Telegram