"…в 70-е годы в городах УССР, где не полностью удовлетворялись потребности приезжих во временном жилье, сооружались крупные гостиницы.

Увеличение вместимости жилой части гостиниц, расширение обслуживания приезжих в общественной части обусловили изменение типологии здания гостиницы: она превратилась из учреждения, предоставляющего приезжим только ночлег, в общественное здание общегородского значения. Это позволило применять здания гостиниц в качестве архитектурного акцента в системе городской застройки",

– говорить нам книга "Жилищное строительство в Украинской ССР. Современный этап, проблемы, перспективы" (1988)

До шістдесятих років тут на узгір’ї над Кам’янською залізничною віткою простягалися будиночки й городи 7-ї Дачної вулиці. А вже незабаром виросла найвища міська будівля свого часу та один з найвизначніших зразків містобудування і благоустрою в історії Кам’янського-Дніпродзержинська.

– йшлося в міській газеті "Дзержинець" від 28 березня 1971 року.

Та передували будівництву масштабні земельні роботи, що розгорнулися тут. Було зроблено величезну виїмку, яка продовжила собою вулицю Сировця (нині проспект Тараса Шевченка) та вийшла до забудовуваних Комсомольського проспекту (Василя Стуса) та вулиці Димитрова (Михайла Грушевського). Залізниця пролягла над цією виїмкою по мосту, на час спорудження якого колію проклали поруч, тимчасовим обходом.

Фото з альбома "Дніпродзержинськ" 1981 року

Завдяки цим роботам у тому ж 1971 році до Південно-західного масиву, відомого як місцеві "Черемушки", прийшла лінія міського трамваю. Новому маршруту вельми промовисто присвоїли номер 1, а колишній "перший" маршрут став "четвертим".

Фото з альбома "Дніпродзержинськ" 1981 року

Основою для проєкту висотного корпусу майбутнього готелю став проєкт 12-поверхового малосімейного житлового будинку для Новоізмайлівського проспекту в Ленінграді, виконаний інститутом "Ленпроєкт" на початку шістдесятих років.

Фото з 12-томного видання "Всеобщая история архитектуры" 1970-х років

Загалом на цій магістралі спорудили десять таких будинків, і вони теж були найвищими в Ленінграді на той час. Усі квартири в них однокімнатні (зате кожна з лоджією) та складаються з кімнати 15–17 квадратних метрів, кухні 7 квадратних метрів і санвузла без раковини, із "сидячою" ванною.

Фото з 12-томного видання "Всеобщая история архитектуры" 1970-х років

Очевидно, переробити проєкт малосімейки під готель при їх схожому коридорному плануванні не становило особливих труднощів. Іще тоді ж, на початку шістдесятих, Дніпропетровська філія Укрміськбудпроєкту, розробляючи проєкт Південно-західного району, передбачила цю висотну домінанту, що замикала б собою перспективу вулиці Сировця.

Ілюстрація зі статті В. Лівшица "Днепропетровский филиал Укргорстройпроекта" в журналі "Строительство и архитектура" № 2 за 1962 рік

Фото проєкту готелю було вміщено і в статті головного архітектора Дніпропетровщини Олексія Георгійовича Крикіна "Планировка и застройка городов области" в журналі "Строительство и архитектура" № 7 за 1967 рік:

Та справжнім витвором мистецтва ця будівля стала завдяки фахівцям Дніпродзержинської комплексної архітектурно-будівельної майстерні (згодом – філії) КиївНДПІмістобудування – групою архітекторів на чолі з Анатолієм Петровичем Романенком, які ефектно "посадили" будову над самим крутосхилом, надзвичайно доповнили проєкт та розробили вражаючий комплекс довколишнього благоустрою.

Фото з альбома "Дніпропетровщина" 1983 року

Будівельно-монтажні роботи виконав трест "Дніпрохімбуд", який щойно перед цим завершив будівництво іншої окраси міста – Палацу "Хімік". Готель на 252 місця, названий "Зоря", споруджений на замовлення управління капітального будівництва міськвиконкому, прийняли в експлуатацію 31 грудня 1974 року із загальною оцінкою "добре". При цьому керівника "Дніпрохімбуду" зобов’язали усунути всі недопрацювання по будівлі протягом січня та завершити благоустрій у квітні 1975 року. Новозбудований готель передали на баланс міському відділу комунального господарства.

Фото з альбома М. Козловського "По Дніпру" 1986 року

Але ж чому в публікації "Дзержинця" 1971 року майбутній готель названо житловим будинком для малосімейних? Наважимось припустити, що його справді почали зводити під виглядом малосімейки – аби отримати у вищих інстанціях дозвіл на фінансування цієї непересічної будови. Адже будівництво житла визнавалося потрібним беззаперечно, на відміну від інших міських об’єктів.

Знімки з архіву Мороза Олега Миколайовича, місто Кам’янське