Заводський клуб у Кам’янському: 123 роки історії видатної будівлі

17 Лютого, 2023 Дмитро Кубанов

Музей історії міста Кам’янського днями прийняв експонати колишнього Народного музею Дніпровського металургійного комбінату. Таким чином остаточно завершилася 45-річна історія закладу, який розташовувався в одній із найцікавіших споруд міста – Заводському клубі.

Клуб для службовців Дніпровського заводу в Кам’янському було побудовано у 1899 році за особистою ініціативою директора-розпорядника підприємства Ігнатія Ігнатійовича Ясюковича. Як зазначалося у виданні «Описаніе Днѣпровскаго завода…» 1908 року, «заводской клуб занимает первое место среди учреждений, имеющих целью доставить служащим возможность приятного препровождения времени и почву для развития общительной жизни». Згадаймо, що культурні потреби робітників заводу задовольняла Народна аудиторія (будівля сучасного театру імені Лесі Українки), побудована дещо згодом.

Спорудили клуб зі шлакової цегли. Центральною частиною будівлі став просторий зал у два світла, з гарним вестибюлем, хорами, сценою та заглибленням для оркестру, а також прибудовою для зберігання декорацій. Обабіч головної зали розташовувалися чоловіча вбиральня, їдальня та буфетна з кімнатою, поєднаною з кухнею спеціальним ліфтом, дамський будуар, вітальня з верандою та сходами до саду. Крім цього, були дві кімнати, де гримувалися й переодягалися театральні актори.

Будівля мала електричне освітлення, пароводяне опалення і штучну вентиляцію (паровий котел та електричний вентилятор містилися у підвальному поверсі поряд із кухнею). Спеціальна прислуга для потреб клубу мешкала в окремому будиночку. У саду при клубі знаходилися прилади для гімнастики і лаун-тенісу, альтанки та естрада з будкою для оркестру.

Клуб слугував місцем зборів і проведення дозвілля лише для членів так званих «заводського клубу» та «гімнастичного товариства». Зазвичай збори, присвячені концертам заводського оркестру і розвагам – грі в карти, шахи і таке інше – відбувалися двічі на тиждень. Танцювальні вечори протягом зимового сезону влаштовувалися двічі на місяць. Гімнастичне товариство, яке користувалося приміщенням клубу, проявляло свою діяльність взимку облаштуванням ковзанки, а влітку – грою в теніс, катанням на човнах по Дніпру, велосипедними прогулянками тощо.

«У концертному залі цього будинку в 1915 р. виступав видатний співак Федір Шаляпін», – сповіщає сучасна меморіальна табличка на будівлі. Цей факт базується лише на окремих спогадах і документально на сьогодні не доведений. Натомість не викликає сумнівів те, що у квітні 1913 року на сцені заводського клубу виступив з концертом інший відомий співак двадцятого століття – Володимир Іванович Касторський.

До речі, для поліпшення акустичних якостей при будівництві у сцену вмонтували численні пляшки від шампанського. Одну з цих пляшок, видобуту під час ремонту, можна було побачити в експозиції музею.

Як і понад 120 років тому, найцікавішою частиною будівлі залишається головна зала з прекрасним ліпленням, серед якого зберігся медальйон із зображенням креслярських інструментів. Ренесанс із щедрою домішкою бароко – у подібному стилі збудовані відомі одеський та львівський театри. Визначними деталями є також металевий ажурний навіс над входом, стрункі чавунні колони у вестибюлі та гвинтові сходи на другий поверх, яких раніше було двоє. Другі сходи зникли за радянських часів: вважається, що їх перевезли на одну із заводських турбаз або ж на дачу когось із впливових людей.

Вистачало й інших втрат. Під час нацистської окупації гітлерівці (за інформацією краєзнавця Ігоря Вікторовича Подзерка) влаштували у будівлі конюшню. Внаслідок цього чудовий набірний паркет було зіпсовано, і підлогу потім довелося замінити. Не витримали випробувань часу і складноконфігурований дах із шатровою вежею над фасадом, і веранда з боку парку. Немає вже ліплення стелі, розписів головної зали та багатофігурного барельєфного фризу, що оперізував ізсередини сценічну коробку. Безслідно зник у вирі буремного століття сад із альтанками та естрадою.

За радянських часів у будівлі розташувався Центральний клуб техніки, якому присвоїли ім’я Карла Лібкнехта. Згодом, у 1938 році, тут було засновано Будинок піонерів (за нацистської окупації він, звісна річ, не діяв, а після визволення міста деякий час перебував у Палаці металургів). Із 1977 року в приміщенні знаходився музей історії металургійного комбінату – один із центрів культурно-просвітницької роботи на підприємстві. У 2020 році, під час коронавірусної пандемії, музей зачинив свої двері. Як виявилося – назавжди.