Різдво в нашій культурі дійсно особливе свято. Навіть крізь століття українці шанують автентичні традиції. Частина прикмет і традицій забуваються, деякі знову стають популярними: всі ми чули про вертеп, але чи знаємо щось про різдвяного павука? З новим переосмислення нашої історичної ідентичності важливо знати і шанувати свою історію, плекати рідні нам традиції, передані від попередніх поколінь.

Детальніше розповімо про різдвяні цікавинки:

Дідух

Перше і головне, що господар заносив до хати в цей день. Сніп з останнього жита, який ставили на покутті, був і залишається суто українською традицією. Варіативність його образів незліченна, оскільки наш народ надавав особливого значення прикрасам і складу дідуха. Зроблений лише з жита чи з усіх злаків, вирощених господарями, та сформований як дерево. Не важко здогадатись: саме форма, що нагадує дерево, символізує життя – найвищу цінність людства в усі часи.

Впродовж історії дідухи «переїжджали» на кут стола або будинку, а в сучасності часто зустрічаються в самому центрі різдвяного столу. Український дідух довгий час відігравав таку ж головну роль, як зараз різдвяна ялинка. А тепер в наших оселях можна побачити їх гармонійне поєднання. Що ж робили з дідухом наприкінці свят? В жодному разі його  не викидали, бо як головний образ життя, він «продовжував» своє функціонування: з насіння, що випадало зі злаків, засівали перші жнива в наступному році.

Вертеп

Мова йде про домашній вертеп, його ще називають «статичним». Він, як і ляльковий театр або театральне дійство, символізує народження Ісуса Христа, а саме візуалізує сцену. Багато хто порівнює такий статичний вертеп з іконою. Варто сказати, що в такому прояві він з’явився відносно нещодавно  – а саме у 19 ст. Їх почали встановлювати у церквах, храмах, на вулицях і просто в оселях, бо обмежень у розмірах вертепу не існує.

Вертеп зображає таїнство появи Ісуса на цей світ, тому основні персонажі в ньому чітко перелічені як з біблійного сюжету: немовля, Діва Марія і Йосип.

«Встановлення вертепу в наших домівках допомагає нам по-новому пережити історію, яка відбулась у Вифлеємі. Очевидно, що Євангеліє завжди залишається джерелом, яке дозволяє пізнати цю подію і роздумувати над нею. Вертеп допомагає уявити сцени, пробуджує відчуття, заохочує почуватись активними учасниками історії спасіння, сучасниками події, яка є живою і актуальною в найрізноманітніших історичних і культурних контекстах», – пише в Апостольскому листі про значення і цінність вертепу Папа Франциск.

Із сучасної точки зору вертепи тепер встановлюють і в домівках на підвіконні, малюють на склі або вирізаний приклеюють на стіну. Також не обмежуються і в матеріалах: виготовляють з дерева, паперу, пластиліну. Багато хто купує вже готові інсталяції, на нашому ринку їх вибір дійсно достатній, але існують і готові набори для самостійного відтворення.

Свічник-трійця

Автентичний український підсвічник для трьох свічок теж є одним з головних асоціацій з українським Різдвом, хоча і виступає атрибутом багатьох обрядів в нашій культурі. Виконаний з найрізноманітніших матеріалів, від дерева до металу, з неповторними візерунками. В різні періоди на ньому викарбовувались чоловічі голови, пізніше людські фігури, райські птахи з людськими головами або біблійні сюжети.

Перш за все свічник-трійцю запалюють на Святвечір перед Різдвом та перед Йорданом. Такі свята традиційно відбувались при світлому мерехтінні свічок – уся сім’я, зібрана за святковим столом, у такі моменти відчуває піднесення та особливе відчуття урочистості моменту. Як і дідух, після свят свічник-трійця продовжував своє практичне призначення, залишаючись частиною внутрішнього оздоблення оселі, натякаючи на естетичний смак господарів.

Різдвяний павук

Прикраса, що підвішувалась на стелю або до вікна, символізує уявлення наших предків про будову Всесвіту – тому той, хто торкнеться головою «павука», отримає удачу на весь наступний рік. Традиційно «павука» роблять з соломинок, які витягаються з дідуха. Таке заняття не вважалось чимось поганим, навпаки дозволяло попрацювати у свято.

Вражаюча своїми розмірами конструкція складалась з маленьких солом’яних пірамідок, нанизаних на кінський волос. Зважаючи на сучасність, зараз волосінь з кінського хвоста замінюють цупкими нитками з бавовни або пластику. Готовий виріб оздоблювали солом’яними іграшками: зірочками, янголами, ляльками тощо.

Після Різдва «павука» не викидали.«Вішали писанки і так увесь рік «павук» був у домі. Функціонального значення «павук» не має. Він символ – символ добробуту, «павук» – засновник, який тче павутину – матеріальне добро»,  –  коментує Марина Іванишин, львівська майстриня, яка поширює історію різдвяних павуків та регулярно проводить майстер-класи з їх виготовлення.

Свята вечеря

Найбільш популярна за замовчуванням традиція це Свята вечеря. Момент, коли увесь рід збираються разом за одним столом, навіть мертві та безвісті загиблі. Зараз такий звичай не є для нас характерним, але в ті часи живі, пам’ятаючи мертвих, залишали кутю та узвар попід вікнами, не прибирали немитий посуд після вечері та, сідаючи на стілець чи лавку, «продували місце» – щоб не прив’язати за собою чиюсь мертву душу. Втім, у знак пошани, залишали для мертвих порожню тарілку з ложкою на спільному столі, як і вільне місце для сидіння.

Під час святої вечері моляться як і за мертвих, так і за добробут живих. Моляться не тільки перед образами на покутті, але і господар перед господинею, коли передає їй кутю в руки. Приймаючи страву, вона теж спочатку молиться і тільки потім родина починає вечеряти. В таке свято багато чого цікавого та смачного можна з’їсти: голубці, вареники, смажену рибу, пампушки, борщ, квасолю і горох, капусту тощо.

Кожна деталь під час вечері має віще значення: якщо тінь на стіні подібна до скирти – буде врожай на хліб, до копиці – сіна буде багато, до дерева –  садовина вродить. Найбільше забобонів саме стосовно членів родини, тому не можна як багато розмовляти, так і зовсім замало. Для гостей навпаки ж, бо вони є ознакою щастя для родини в наступному році. У багатьох регіонах «занести» святу вечерю була знаком поваги та шани до хрещених батьків, бабусь із дідусями. Приносячи частину своєї вечері, гості начебто намагались приєднати себе до вечері господарів та нагадати про себе. Більш того, заносити вечерю могли і заможні господарі до бідніших, щоб допомогти подолати скрутні часи та проявити людяність в таке велике свято.