17-річний кам’янчанин Павло Коваль – студент, молодий автор, актор і режисер театральних постановок, заступник голови Молодіжної ради міста.

З нагоди прем’єри другої вистави Павла Коваля, драми "Як важко бути актором", студентка-журналістка Університету митної справи та фінансів Дар’я Богуш поспілкувалася з Павлом перед початком вистави.

В який момент вашого життя ви стали тісно пов’язані з театром?

Це, насправді, досить-таки цікаве питання, тому що в дитинстві я театр буквально ненавидів. Коли ми від школи з однокласниками ходили в театр, то я ходив, щоб просто прогуляти якісь уроки. А потім вже, коли почалося більш-менш свідоме життя, 14-15 років, то я почав думати "чого б не сходити на якусь виставу". Сходив один раз, другий, третій і "як на голку підсів". І відтоді театр мене аж ніяк не відпускає (сміється).

В який момент ви почали дивитись на театр не з точки зору глядача, а очима постановника?

Насправді, коли ти починаєш аналізувати, що відбувається на сцені, в тебе пропадає "вся магія". Тобто, коли ти просто глядач і просто приходиш подивитися, то якийсь "вау-ефект" можеш отримати. А коли сидиш та конкретно аналізуєш все, що відбувається на сцені, то, по-перше, це складно, по-друге, ти розбираєш кожне слово на підтекст, тому що підтекст формує загальну картину вистави. Це відбулося десь півроку тому, коли я ставив свою першу виставу ("Новорічне рандеву" – Д. Б.), і ось з тих пір відкрив для себе таку здібність.

Як на думку спала ідея драми "Як важко бути актором" або ж "ЯВБА"?

Я виношував ідею десь два місяці. Ідея просто народилась мов на помах, просто народилася проблематика і за цією проблематикою я написав образ головного героя. На мою думку, як автора цієї вистави, це пропрацьовування власних відкритих гештальтів. Головний меседж вистави – не жити минулим, як би складно це не було.

Ви злі на акторів, які не можуть передати суті, яка була задумана?

Дуже і дуже сильно дратує. Рівно тиждень тому була генеральна репетиція на сцені, мені хотілося їх всіх "повбивати", тому що вони розгубилися через зміну локації. А потім їхав додому з репетиції і думав: "а чого я від них хотів, від першої генрепетиції?". Заспокоїв себе, і все стало о’кей.

Яке ваше бачення театрального майбутнього?

Театр буде жити вічно завдяки таким, як я. Його не можна чимось замінити, як би людство не намагалось. Жодний фільм не замінить і не передасть усі ті емоції, що передаються актором зі сцени.

Які ваші джерела натхнення?

Музика. Якщо ти слухаєш щось ліричне, то в тебе прям сцена народжується в голові. Є пісні, слова яких можуть тебе надихнути на створення чогось нового. Для цієї вистави дуже багато монологів було написано завдяки музиці одного сучасного композитора – Флоріана Крістла.

Якщо ви працюєте в сфері, де люди відпочивають, то як відпочиваєте ви?

Головне, щоб справа, якою ти займаєшся, приносила тобі максимально задоволення. Я не відчуваю власної втоми. Треба, звичайно, відпочивати, а то в один момент "криша поїде". Я відпочиваю, дозволяю собі нічого не робити, не сидіти на лекціях і слухати подкасти.

Не секрет, що ви тривалий час захоплювались кіно. Не хотіли б спробувати себе як кінорежисера?

Тільки театр. Театр це специфіка живого діалогу між глядачем та драматургом. Кіно – це теж мистецтво і теж дуже складне, але кіно відзняли лише раз, і воно назавжди залишиться таким, як є. А в театрі кожна вистава, навіть якщо ви йдете за одним сценарієм із разу в раз, то кожна вистава неповторна. Кожен раз щось змінюється, і це круто.

Фото: під час інтерв’ю з Павлом Ковалем, сцена з вистави.

За інформацією Центру журналістики та медіакомунікацій Університету митної справи та фінансів

Долучайтеся, читайте та дивіться новини МІС ТБ на ресурсах: YouTube, Facebook, Instagram, Telegram