Кінець 1980-х і початок 1990-х років в Україні — це був не просто період Перебудови, це буремний час економічного хаосу. Магазинні полиці були гнітючо порожніми. У людей були гроші, але купити на них було нічого. Цей тотальний дефіцит був викликаний, зокрема, тим, що товари масово і безконтрольно вивозилися з України, де вони були відносно дешевими.

У відповідь на цей економічний розпач, Уряд УРСР зробив відчайдушний крок, який назавжди увійшов в історію як “епоха відрізних купонів”. Це був політичний акт, ухвалений Радою Міністрів УРСР, який фактично порушував принцип єдиного економічного простору СРСР. З листопада 1990 року в обіг увійшли так звані “картки споживача”.

Коли гроші перестали бути головними

Відрізні купони стали символом економічної безпорадності, перетворившись на аркуші паперу, які мали більшу купівельну владу, ніж самі радянські рублі. Купони не мали фіксованого номіналу, а являли собою щомісячний ліміт, прив’язаний до офіційної заробітної плати працівника (зазвичай, це становило 70% або 100% від суми). Саме цей листок був обов’язковим “квитком” для доступу до близько 70% найважливіших дефіцитних товарів (м’ясо, ковбаса, цукор, тютюн), тоді як на хліб, сіль чи деякі овочі купони не вимагалися.

Ритуал подвійної оплати та ножиці

Ритуал купівлі став громіздким і символічним: щоб купити дефіцит, людина мала здійснити подвійну оплату. Покупець мав не лише викласти рублі, зароблені важкою працею (наприклад, 10 рублів за кілограм ковбаси), а й обов’язково пред’явити цінний купонний лист. Продавці, зітхаючи, відрізали ножицями купони на еквівалентну суму в рублях (10 рублів) з листа покупця. Таким чином, рублі бралися в касу, а відрізані купони забезпечували, що ця покупка не перевищила місячний ліміт людини.

Чіткий результат боротьби

Попри всю незручність, цей захід виявився ефективним: за офіційними даними, лише за перші чотири місяці дії купонів (з листопада 1990-го по лютий 1991-го) вивіз товару за межі республіки скоротився на вражаючі 2 мільярди рублів. Це допомогло залишити критично важливі запаси на внутрішньому ринку.

Відрізні купони, що проіснували трохи більше року, стали першою, хоч і недосконалою, спробою України захистити своїх громадян і свій економічний простір, показавши волю до економічної самостійності у найскладніший час.

Захист і ризик підробок

Через тимчасовий і авральний характер запровадження, рівень захисту відрізних купонів був мінімальним. Проте масових випадків підробок купонів не було виявлено. Хоча на папері могли бути примітивні водяні знаки, головним бар’єром для шахраїв була багаторівнева система розподілу: купони видавалися індивідуально через підприємства, установи та поштові відділення для непрацюючих. Головна складність полягала у необхідності підробити оригінальну печатку та підпис відповідальної особи.

Крім того, щоб ускладнити нелегальний обіг, на купонах почали друкувати шифр області (наприклад, КДА для Києва чи ХАР для Харкова). Це була спроба не лише захисту від підробок, але й засіб географічного контролю, спрямований на запобігання міжрегіональному перепродажу.

Пізніше, коли у 1992 році в обіг увійшли багаторазові купоно-карбованці на тонкому, незахищеному папері, саме вони в умовах гіперінфляції стали легкою мішенню для фальсифікаторів. Відрізні купони, таким чином, стали прямим предтечею купоно-карбованця 1992 року, який став тимчасовою національною валютою, і засвідчили намір України контролювати свій фінансовий простір.