11 серпня 1979 року сталася одна з найбільших в історії авіації катастроф, в якій зіткнулися два авіалайнери Ту-134. Загинули всі 178 осіб, що знаходилися в обох літаках, — 94 на рейсі 816 (Челябінськ-Кишенів) і 84 на рейсі 735 (Ташкент-Мінськ) 17 людей на борту цього рейсу були членами футбольної команди "Пахтакор", через що катастрофа набула особливого резонансу.

Обидва літаки були випущені Харківським авіаційним заводом в 1971-1974 роках і знаходилися в справному стані. Управлінням цих літаків керував Харківський районний центр. Цього дня о 08:40 на роботу заступила нова зміна авіадиспетчерів: малодосвідчений диспетчер 3-го класу (фактично ще стажер) 20-річний Микола Жуковський та диспетчер 1-го класу — 28-річний Володимир Сумський, начальником був Сергій Сергєєв.

О 13:17 з диспетчером Жуковським зв’язався борт 816 (молдавський), екіпаж  доповів, що він знаходиться в зоні дії Харківського центру, на висоті 8400 метрів і розраховує пролетіти Вовчанськ о 13:22, Красноград о 13:28. І тут диспетчер Жуковський, допустив свою першу помилку — наніс на графік орієнтовний час прольоту даним літаком контрольних точок. Але, вказав невірні значення: 13:19 для Вовчанська і 13:26 для Краснограда, тобто з випередженням графіка.

У борта 816 запланована висота політа була 9600 метрів, тому при наступному зв’язку з центром, екіпаж запросив дозвіл на набір висоти, проте отримав відмову. "Тримайте 8400, поки", — повідомив диспетчер. Екіпаж борту 816, ще декілька разів запитував диспетчера про набір висоти, але на висоті 9600 метрів рухався у цей час попутний літак, з меншою швидкістю. І тому Жуковський не дозволяв набирати висоту молдавському борту, аби літаки не наблизилися. Проте є і інша версія, чому не можна було набирати висоту – цей повітряний коридор звільнили для Юмжагіїна Цеденбала, генерального секретаря Монгольської народно-революційної партії, який летів .

В цей момент на зв’язок вийшов борт 735, що прямував до Мінську та доповів про заняття висоти 7200 метрів при віддаленні від Дніпра (тоді Дніпропетровська) 25 кілометрів. Відповідь диспетчера була такою: "Харків прийняв 25 кілометрів до Дніпра, займайте висоту 8400". Зауважте це та сама висота, на якій вже знаходився один з бортів цієї авіакатастрофи. В цей момент Жуковський допустив другу помилку  – неправильно впізнав позначку цього літака на радарі та підтвердив проліт Дніпра, тоді як борт знаходився вже на 13 км далі, ближче до Кам’янського.

Старший диспетчер Сумський почувши переговори з екіпажами літаків і побачивши на екрані позначки, що зближуються, усвідомив катастрофічність ситуації, спробував виправити її. Для цього він прийняв рішення перевести борт 676 (Іл-62) на висоту 9600 метрів, борту 735 (білоруському) наказав підніматися до висоти 9000 метрів, а борту 816 (молдавському) залишатися на 8400. Але збільшена протягом останніх хвилин інтенсивність радіообміну призводила до накладок в ефірі і відповідь яку почули диспетчери "Зрозумів, 8400" була надана зовсім іншим літаком.

Летячи на висоті 8400 метрів у хмарах висотою до 9000 метрів, екіпажі обох Ту-134 не могли бачити один одного. О 13:35-13:38 позначки обох літаків несподівано послідовно зникли з екранів радарів. За 1 хвилину та 5 секунд після останнього передбачуваного зв’язку із землею борт 735 під кутом 95° врізався в борт 816, який розрушився в повітрі відразу на кілька частин.  Борт 735, який після зіткнення втратив хвостову частину, частину правої плоскості крила і один з двигунів,   намагався завершити аварійну посадку, але на висоті близько 4000 метрів авіалайнер втратив керування і, перейшовши в пікування, близько 13:38 рухнув на землю в районі селища Курилівка і повністю зруйнувався.

Свідками страшної трагедії стали жителі сіл Курилівка, Миколаївка та Єлизаветівка та екіпаж літака АН-2, що йшов на висоті 9 км. "Дуже врізалися в пам’ять картини, коли було виявлено жіночу руку по плече, яка намертво затиснула фрагмент приблизно однорічної дитини" — згадують свідки.

В найближчому селі Курилівка зберіглися пам’ятні знаки на місці падіння борту 735 та у 2009 році встановлено меморіальний комплекс на пам’ять про футбольну команду "Пахтакор". Ініціатором проєкту стала вдова тренера Ідгая Тазетдінова – Алла, вона довго опікувалася пам’яттю про футбольну команду. В 2020 році її не стало. А про загиблих з борту 816 мало відомо, на їх честь не встановлено пам’ятників чи будь-яких знаків.

За кількістю жертв ця авіакатастрофа посідає перше місце в історії СРСР та України серед зіткнень у повітрі, у світі – друге, серед зіткнень літаків – третє. Але в сучасному світі вона вже мало відома

Більше про ці події в новому випуску "ТОП міста"