Бабин Яр — це не просто географічна точка на мапі Києва, а одна з найболючіших сторінок історії України та людства. Це урочище стало місцем масових розстрілів, організованих нацистськими окупантами в роки Другої світової війни, де знайшли свою смерть близько 100 тисяч цивільних осіб і військовополонених. Серед жертв — євреї, роми, червоноармійці, комуністи, члени Організації українських націоналістів, пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова та багато інших, кого нацисти вважали небажаними для своєї ідеології.

Масовий розстріл євреїв, що відбувся 29–30 вересня 1941 року, став символом так званого “Голокосту від куль”, коли євреїв розстрілювали на місці, без відправлення до таборів смерті. Протягом цих двох днів в Бабиному Яру загинуло близько 34 тисяч євреїв – майже вся єврейська громада Києва. Ця каральна акція, названа нацистами “гросакцією” (нім. Großaktion), була відповіддю на вибухи та пожежі на Хрещатику, організовані радянськими підпільниками 24 вересня 1941 року.

З донесення начальника поліції безпеки і Служби безпеки (СД) – IV AII-B. №1В/41 g.Rs. від 7 жовтня:

“За погодженням з комендантом міста видано заклик всіх євреїв зібратися в понеділок 29 вересня до восьмої години у визначеному місці. Ці заклики були розклеєні членами створеної української міліції по всьому місту”.

Ранок 29-го.

“На вулицях було незвично багато народу; усі кудись діловито поспішали з речами, – описував Анатолій Кузнєцов у романі-документі “Бабин Яр”. – Ті, що від’їжджають, прощалися з сусідами, обіцяли писати, доручали їм квартири, речі, ключі”.

“Дорога смерті”, якою пройшли десятки тисяч людей 29 вересня, пролягала від Лук’янівської площі вулицею Мельникова до перших воріт Єврейського кладовища, далі – на Кагатну (нині – Сім’ї Хохлових), потім по Лагерній (нині – Дорогожицькій). Біля входу до Братського (Воїнського) кладовища відбирали гроші, коштовності, документи, наказували залишати речі й верхній одяг. У кінці Братського кладовища (нині – територія телевежі) люди повертали у прохід між огорожею та краєм яру. Розстрілювали на майже пів кілометровому відтинку яру, який починався біля пам’ятника, встановленого 1976 року, а закінчувався за теперішньою станцією метро “Дорогожичі”. Людей змушували роздягатися догола, спускатися в яму і лягати долілиць, одні на одних, а вздовж рядів проходили німецькі поліцейські й стріляли в потилицю. До 18-ї години того дня встигли вбити майже 22 тисячі. Інших приречених загнали на ніч у порожні гаражі на Лагерній. Наступного дня їх чекала така ж доля. Потім сапери підірвали схили, щоб земля засипала тіла, і змусили військовополонених вирівняти дно яру.

Цифрами позначині: 1 – місце збору громадян м. Києва єврейської національності 29 вересня 1941 року; 2 – місце на перехресті вулиць Мельникова та Пугачова, де був виставлений ланцюг німецьких солдат

Це без урахування дітей. І тільки протягом двох днів.

Проте розстріли в Бабиному Яру не завершилися у вересні. Вони тривали до самого кінця окупації Києва. Жертвами ставали люди різних національностей, соціальних та політичних груп, які потрапляли під терор окупаційного режиму. За ці роки це місце стало символом ненависті та жорстокості, які нацисти втілювали в своїй політиці винищення.

Виконавцями цих масових вбивств була зондеркоманда 4а під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля. Ця нацистська група, що спеціалізувалася на масових розстрілах, здійснювала подібні акції в багатьох українських містах: Львові, Рівному, Луцьку, Житомирі, Білій Церкві та інших. Однак Бабин Яр став найбільш трагічним символом цієї кривавої епохи.

Голокост, який забрав життя близько півтора мільйона українських євреїв, є однією з найбільш незагоєних ран в історії України. Ця трагедія знищила цілу соціокультурну й етнорелігійну спільноту, яка віками була невід’ємною частиною української землі. Пам’ять про Бабин Яр — це не лише пам’ять про загиблих євреїв, а й про всі жертви нацистського терору, які втратили життя в ті трагічні роки. Щороку, в кінці вересня, українці та представники різних народів збираються на місці трагедії, щоб віддати шану загиблим і нагадати світу про важливість пам’яті про Голокост та про страшні уроки Другої світової війни.