Вечір 6 січня став для багатьох дніпрян черговим випробуванням. Масована атака ворожих дронів залишила по собі не лише вирви та згарища, а й тисячі родин, які в одну мить втратили тепло у своїх оселях. Проте місто не завмерло в розпачі — з першими променями сонця на вулицях закипіла робота.

Масштабний удар по житлових кварталах

Масштаби руйнувань вражають навіть тих, хто бачив наслідки попередніх обстрілів. У Шевченківському та Соборному районах вибуховою хвилею пошкоджено понад 2 000 вікон. Це не просто цифра в рапорті — це тисячі осель, що через розбите скло залишилися беззахисними перед зимовим холодом. Особливо гостро ця проблема постала для сімей з маленькими дітьми та людей похилого віку.

Окремим болем стала атака на соціальну інфраструктуру. У місті пошкоджено п’ять освітніх установ, серед яких дитячі садки, школи та професійно-технічне училище. У будівлях вибито скло та пошкоджено фасади. Зараз на місцях працюють фахівці, щоб оцінити внутрішні пошкодження та якнайшвидше розпочати ремонтні роботи.

Комунальний фронт та боротьба за тепло

Сьогодні головний ворог комунальників — це час. Оскільки синоптики прогнозують похолодання, фахівці працюють у режимі нон-стоп. Основні зусилля кинуті на відновлення тепломережі, яку пошкодили вибухи. Аварійні бригади Теплоенерго вже латають магістралі, аби гаряча вода повернулася до радіаторів мешканців якнайшвидше.

Поки склярі готують нові склопакети для шкіл та житлових будинків, волонтери та комунальники оперативно зашивають порожні віконні рами плитами OSB та спеціальною плівкою. Комунальні служби міста вже вивезли понад 25 тонн уламків скла та цегли, розчищаючи шлях для повноцінного відновлення.

Людяність проти заліза

На місцях прильотів розгорнуто штаби допомоги, куди люди приходять не лише написати заяву на компенсацію, а й за підтримкою. Тут працюють психологи та юристи, адже для багатьох втрачене авто чи розбита квартира стали справжнім шоком.

Внаслідок атаки постраждало семеро людей, серед яких двоє дітей. Це болюче нагадування про ціну, яку місто платить щодня. Проте Дніпро тримається, і сьогодні вулиці гудуть не від тривоги, а від звуків інструментів та спецтехніки. Місто заліковує рани та вкотре доводить, що зруйнувати стіни можна, а волю — ні.