Сьогодні, 4 березня, 206 років з дня народження українського композитора, автора музики для гімну України Михайла Вербицького.

Михайло Вербицький був незвичайною особистістю із цікавою біографією. Згадаємо шлях великого композитора, з ім’ям якого пов’язаний один із державних символів нашої держави – гімн України.

Семінарист-бунтар, якого тричі виключали із семінарії

Родом Михайло Вербицький із села Явірник Руський. У десять років він із братом Володиславом залишився без батька. Мати Пелагія вийшла заміж удруге й відмовилася від дітей. Тож хлопцями опікувався батьків двоюрідний брат, перемишльський єпископ Іван Снігурський.

Михайло вступив до Львівської духовної семінарії. Богослов’я вивчав неохоче. Уже на першому курсі його посадили на шість годин у карцер за участь у бунті проти кухаря, який годував семінаристів зіпсованими харчами. Через "веселі пісні і запізнення на ранкові молитви" Вербицького двічі виключали із семінарії.

Втретє він припинив навчання через шлюб (семінаристам забороняли одружуватись). Улітку 1838-го його дружиною стала австрійка Барбара Сенер. Причина такого поспішного рішення стала зрозумілою у січні, коли у подружжя народився син Іван. Проте щастя було недовгим. За кілька місяців після пологів кохана Барбара померла.

Композитор, який запровадив моду на гітару в Галичині

Михайло знов повернувся до навчання у семінарії. Якось під час репетицій оркестру разом з іншими семінаристами він бешкетував, стрибав і навіть зламав ногу. Товариш, теж семінарист, який часто навідував його, навчив його гри на гітарі, яка згодом стала улюбленим музичним інструментом композитора. Завдяки гітарному супроводу і з’явився гімн, написаний як солоспів.

Михайло Вербицький став вправним музикантом-гітаристом і пропагандистом цього інструмента. Вважається, що саме він запровадив моду на гітару в Галичині. До того ж його вважають і основоположником гітарної літератури. У рукописах Наукової бібліотеки України зберігся зошит його гітарних композицій.

Вербицький став священником, але більше через матеріальні негаразди, ніж за покликом душі. Його родина жила дуже скромно і майже весь час переживала досить скрутні часи. Тому часто йому доводилося заробляти на хліб уроками музики в приватних клієнтів.

Згодом і друга його дружина передчасно пішла із життя − він залишився вдівцем із сином на руках.

Випадкова поява музики для гімну України

У 1963 році у четвертому грудневому номері львівського часопису "Мета" вірш Павла Чубинського був виданий анонімно, і до того ж – випадково чи навмисно, оскільки автор вже був під наглядом жандармів – схований серед трьох віршів Тараса Шевченка.

Михайло Вербицький завжди мріяв написати твір на слова Тараса Шевченка. Помилитися було легко, бо стиль віршування подібний, адже як поет Чубинський формувався під впливом поезій Шевченка, навіть був особисто знайомий з Кобзарем під час навчання у Петербурзі. Думаючи, що кладе на музику твір Шевченка, Михайло Вербицький музично осмислив вірш Чубинського.

Вперше твір панотця надрукували з нотами у 1865 році, а прозвучав він публічно на Шевченкових роковинах у Народному домі в Перемишлі 10 березня того ж року. Після цього урочисту пісню виконували в Наддніпрянщини й Галичини під час проведення патріотичних заходів. Як і творчість Тараса Шевченка, вона об’єднувала людей, незалежно від місця народження.

Композитор є автором величезної кількості духовних творів і кількох цілісних літургій, які фрагментарно або частинами є у вжитку галицьких парафій. У храмах УГКЦ нині виконують частини його літургії й інші церковні композиції. Відомою є його суспільна і диригентсько-організаційна діяльність у досвященичий період, і – згодом – в очолюваних парафіях.

Місце його останнього душпастирства – село Млини. Зі спогадів відомо, що нерідко на його столі не було нічого, окрім яблука, адже він вів дуже скромне життя. До останніх днів композитор жив у злиднях.