14 лютого – день, коли хочеться говорити про кохання та дарувати своє кохання іншим.

Зібрали для вас добірку неймовірно проникливих та чуттєвих віршів про кохання українських поетів. У вас ще є час до вечора, щоб вивчити і прочитати якийсь із них своїй “половинці”.

Ліна Костенко

Напитись голосу твого,

Того закоханого струму,

Тієї радості і суму,

Чаклунства дивного того.

Завмерти, слухати, не дихать,

Зненацька думку перервать.

Тієї паузи безвихідь

Красивим жартом рятувать.

Слова натягувать, як луки,

Щоб вчасно збити на льоту

Нерозшифрованої муки

Невідворотну німоту.

Триматись вільно й незалежно,

Перемовчати: хто кого.

І так беззахисно й безмежно

Чекати голосу твого.

Володимир Сосюра

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,

простягає до зір свої руки…

В день такий на землі розцвітає весна

і тремтить од солодкої муки…

В’яне серце моє од щасливих очей,

що горять в тумані наді мною…

Розливається кров і по жилах тече,

ніби пахне вона лободою…

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..

Де ви бачили більше кохання?..

Я для неї зірву Оріон золотий,

я – поет робітничої рані…

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,

простягає до зір свої руки…

В день такий на землі розцвітає весна

і тремтить од солодкої муки…

Василь Стус

Не любити тебе – не можна.

Володіти тобою – жаль.

І хвилина діяння кожна

Випромінює нам печаль.

Бути разом… в однім цілунку.

Злить уста і серця свої.

Тільки в хвилі нема порятунку…

Плачуть вночі лишень солов’ї…

Ти в хвилину чуттєвої бурі

Не віддайся мені, дивись,

Бачиш вечора крила похмурі?

То над нами вони зійшлись.

Хай нам кажуть: любити можна

Тільки раз. Того разу й жаль,

І щаслива хвилина кожна

Випромінює нам печаль.

Не ховайся в зволоженім зорі,

Бо розгойдані береги

Поглинаючих фантасмагорій

Будуть завжди нам дорогі.

Ні! Знайти і в чуттєвих бурях

Не перейдену нами грань,

Щоб не відати днів похмурих,

Щоб не знати про гнів прощань.

Не любити тебе – не можна,

та й любитись з тобою – жаль,

бо хвилина кохання кожна

випромінює нам печаль.

Андрій Малишко

Я люблю твої очі у мрії,

Ті, що глянули в душу колись,

В них мої сподівання й надії

Дивним карбом навік запеклись.

Я узяв тих очей таємницю

І зіниці твої золоті,

Наче воду з ясної криниці,

Щоб разхлюпати людям в житті.

І дивились на мене ті очі,

Як веселки, з-під маєва брів,

Тож диханням твоїм опівночі

Я людей у житті обігрів.

І коли ти повернешся знову,

Прочитаєш ти в людських очах.

Свою душу легку і шовкову

По стежках, по лужках, по ночах!

Василь Симоненко

Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної,

Із ранкових туманів, з небесних октав,

Коли думи збігалися з мли бездоріжної

І незвіданий смуток за душу смоктав.

Я від тебе жадав незвичайного й дивного,

Щоб з’явилася маревом, видивом, сном,

Щоби я знемагав од дихання нерівного,

Од заклятої радості під вікном.

І не міг я спекаться словесної пишності,

Одсахнутись ураз од кокетливих мрій –

Волочив я тебе в ореолі безгрішності

Крізь хитливих ілюзій розкиданий стрій.

Припливла ти до мене з прибоєм уяви,

Несподівано встала над смутком чекань –

Розцяцькованих мрій павіани і пави

Повтікали лякливо під купол світань.

Розгубили вони свої зваби і почесті,

І сьогодні вклоняється серце моє

Тій земній, соромливій, жагучій жіночості,

Що красою життя – материнством – стає.

Юрко Іздрик

Я жив би з тобою на дикому острові

чи в затінку кришталевої люстри

бо жити з тобою – нормально і просто

й життя не минає пусто

і ранок завжди обіцяє зустріч

а вечір завжди натякає на більше

і в мозку на смітниках і пустищах

цвітуть і буяють вірші

густішає чай і вариться кава

контрольні дві сигарети

все співпадаює цілком нелукаво –

знаки предмети прикмети

все випадає зі схем і матриць

і йде за козиром козир

ми виграємо найважчу з партій

і переходимо в прозу

і проживаєм життя словами

буквами числами фразами

нуль розділових знаків між нами –

ми завше пишемось разом.

А прочитати шедеври української поезії можете під час романтичної вечері, з декількома нескладними рецептами.

Теги

ВалентинвіршіДенькоханняпоезіяУкраїна