• UA
  • RU
  • Помер Степан Хмара: що відомо про українського дисидента

    21 Лютого, 2024

    Степан Ількович Хмара народився12 жовтня 1937 року в селі Боб’ятин Сокальського району Львівської області. Зростав у родині хліборобів у повоєнні роки, на які припав голод 1946–1947 років і боротьба УПА.

    Батьки Степана були вірянами: тато співав у церковному хорі, а мама, хоч і не мала шкільної освіти, та могла напам’ять цитувати Святе Письмо й навіть дискутувати зі священниками. За словами Хмари, у них був “дуже амбітний рід”: дід Степана за правління Австро-Угорщини був сільським війтом і збудував церкву.

    “Батьки дали мені хорошу генетику й виховали загострене відчуття справедливості”, — каже Степан Хмара. Багато подібних картин з дитинства виробили в мені вічний імунітет проти наших ворогів. З радянським режимом і московитами не могло бути в мене ніякої спільної мови”, – категорично заявляв Степан Хмара.

    У 1940-му, коли хлопчику було три роки, у них вдома часто переховувалися партизани.  Тоді в їхньому селі стояла застава військ НКВД. Степан Ількович з жахом згадував ті часи: як просто перед шкільними вікнами радянські солдати до смерті забили цеглою батька його однокласниці та двох партизанів, яких виявили в їхньому домі.

    Під час Голодомору 1946—1947 років сім’я Хмар активно допомагала переселенцям, що тікали від війни та колективізації.

    Степан Хмара з дитинства мріяв стати істориком або правником, щоб відстоювати права українського народу. Це був його головний мотив добре вчитися – з власного бажання й примусу батьків.

    Однак вступити до вишу вдалося не одразу. Після цього Хмара чотири роки працював водієм у Радехові на Львівщині та Казахстані. Спробувавши вдруге, вже без перешкод вступив до Львівського медичного інституту. У студентські роки Степан Хмара багато зусиль докладав, щоб відшукати заборонену літературу для самвидаву. Це, за його словами, було ризиковано: багато видань знищила війна, а решту люди боялися розкривати через загрозу доносів.

    Під час навчання у Львові хлопець часто ходив прогулятися Личаківським кладовищем, де випадково знайомився з представниками тогочасної галицької інтелігенції. Вони запрошували Степана в гості й час від часу давали йому літературу. Окрім цього, як студент він мав доступ до закритих фондів, тож зміг ознайомитися з такими працями як тексти Михайла Грушевського.

    В інституті Степан зустрів свою першу дружину – Галину.

    “Ми стоїмо з товаришем по кімнаті в черзі й «перемиваємо кісточки» дівчатам. І тут пробігло таке щось симпатичне й кругленьке. Якось так впала в очі, і захотілося познайомитись. Почав збирати інформацію — в якій кімнаті живе, на якому курсі вчиться. Давав знайомим дівчатам завдання: взнай, коли її можна запросити в кіно. Така «агентура» в мене була. Стосунки завжди починалися у нас з кіно”, — згадував Степан Хмара в інтерв’ю.

    Хлопець відразу зізнався Галині: він — націоналіст і ненавидить радянську систему, тому з ним “буде важко”. Та відказала, що не боїться труднощів. Їхній первісток народився, ще коли Галина була студенткою. Степану тоді було 28 років. Ще через чотири роки в громадського діяча народилася донька Соломія. Хмара згадував, що тоді вони з маленьким сином Романом стояли під вікнами пологового, над яким раптово пролетів лелека. Степан сказав малому, що цей птах “приніс їм сестричку”.

    У 1960–1970-х Степан Хмара вже активно розповсюджував літературу самвидаву. Тоді він переклав українською мовою працю радянського правозахисника Андрія Сахарова “Роздуми про мир, інтелектуальну свободу і проґрес”.

    У 1972–1973 роках радянська влада масово арештовувала опозиційну українську інтелігенцію. Тоді, за спогадами Хмари, у суспільстві панували”страх і заляканість”. За ґрати потрапив і В’ячеслав Чорновіл, який на той час був редактором часопису “Український вісник”. Степан Хмара перейняв цю справу й продовжив підпільно видавати його: “Люди повинні були знати хоча б хто заарештований, хто засуджений”.

    На сторінках журналу з’явилися праці Хмари “Етноцид українців у СРСР” та “Генеральний погром”які переклали багатьма європейськими мовами. Вони вирізнялися “виразно політичним, антиімперським і антикомуністичним характером”.

    Докази “української націоналістичної діяльності” Степана Хмари зібрали аж у 1980 році. Саме тоді КДБ заарештувало його й засудило до 7 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання. На той час чоловіку було 43 роки.

    Степан Хмара відбував покарання в таборах для політв’язнів № 35 та 36 на Уралі. Там він пробув до 1984 року.

    Дисидент згадував: «В карцері було страшенно холодно: заснути в камері можна було тільки в липні, а в інший час “вітер за добу робив коло у 360 градусів” – аж “судини ходором ходили”.

    Правозахисник стверджує, що “спокійний за пройдений шлях”. За себе він не боявся, але хвилювався за спільників, які залишилися на волі. Дисидент зазначає, що навіть під страшним тиском “нікого не здав”.

    За сім років Степан Хмара тількираз мав побачення з дружиною і жодного разу не бачив своїх дітей.

    “Дружина витримала всі життєві екзамени. Я ніколи не приховував від неї, чим займаюся. І це правильно. Бо найстрашніше було, коли не все казали рідним, через це після арештів багато сімей розпалися. У нас тої проблеми не було”, — розповів він.

    12 лютого 1987 року, у віці 50 років, Степан Хмара вийшов на волю.

    Степан Хмара повернувся в Україну — і одразу повернувся до політичної діяльності. У 1988 роцістав одним із керівників Української гельсінської спілки — політичної опозиції комуністичному режиму. У квітні 1990 року вона перетворилася на Республіканську партію.

    У 1990-му Степана Хмару обрали народним депутатом українського парламенту: він потрапив у Верховну Раду, набравши63,61 % голосів у Індустріальному виборчому окрузі № 261 Львівської області.

    У жовтні1990 року політик підтримав студентську Революцію на граніті. Степан Хмара прийшов у табір протестувальників і теж витримав 13-денне голодування.

    У листопаді 1990-го Степана Хмару знову заарештували. Він просидів в ув’язненні до квітня 1991 року через звинувачення в нападі на представника міліції.

    1995 рік. Під час пленарного засідання Верховної Ради України. Степан Хмара, Іван Плющ, Сергій Соболєв, Сергій Терьохін.

    У 2004 році Степан Хмара був активним учасником Помаранчевої революції: підтримував Віктора Ющенка.

    Через рік після Революції Гідності, у жовтні 2015-го, Степан Хмара оголосив голодування на підтримку політв’язнів Лук’янівського СІЗО.

    “Я голодував у своєму житті десятки разів, у 1991 році — більше місяця, а в Пермських концтаборах радянського режиму — майже постійно, всі вісім років. Усі ці голодування не були для мене проблемою, тому що я знав: це чужа держава, і комуністичний нелюдський режим змушує мене йти на ці акції непокори, а морально я почувався чудово, на висоті. Завтра, 30 жовтня, я теж буду голодувати разом з політв’язнями Лук’янівського СІЗО, і це голодування буде, мабуть, найважчим в моєму житті, важким морально. Тому що ніколи, навіть у страшному сні, не міг я собі уявити, що в моїй Незалежній Україні, у XIX столітті, будуть сотні політв’язнів, патріотів і героїв війни!” — заявив він тоді.

    Степан Хмара із другою дружиною Роксоланою на підтримці політв’язнів Лук’янівського СІЗО

    Відомо, що Степан Ількович різко критикував усіх президентів України — від Леоніда Кравчука до Володимира Зеленського.

    У вересні 2023 року 85-річного Степана Хмару госпіталізували у віденську клініку через незадовільний стан його здоров’я.

    Сьогодні, 21 лютого, Степан Хмара помер на 86-му році життя. Вічна пам’ять.

    Долучайтеся, читайте та дивіться новини МІС ТБ на ресурсах: YouTube Facebook Instagram Telegram

    Це може вас зацікавити

    У Камʼянському підбили підсумки роботи житлово-комунальних підприємств міста за минулий осінньо-зимовий період

    Завдяки злагодженій роботі всіх комунальних служб опалювальний сезон у Кам’янському пройшов стабільно. «Дякуємо керівництву області...

    Центр зайнятості запрошує на ярмарок вакансій

    Фахівці Кам’янської філії Дніпропетровського ОЦЗ запрошують всіх бажаючих шукачів роботи на презентацію роботодавців міста, що...

    День довкілля: війна в Україні як екоцид навколишнього середовища

    В Україні у третю суботу квітня відзначається День довкілля його започаткували у 1998 році згідно...

    Житель Кам’янського району вдарив ножем свого сусіда

    Злочин стався пізно ввечері 13 квітня на території приватного домоволодіння, де мешкає потерпілий. Про це...

    Українка – серед кращих фотографів світу

    World Press Photo – конкурс для всіх професійних фотографів, які працюють у сфері фотожурналістики або документальної...