Неопалимі – це національна програма зовнішньої реабілітації людей, що постраждали внаслідок війни. В рамках проекту Неопалимі кожен хто цього потребує має змогу отримати безоплатне лікування деформаційної травми – опіків чи рубців непобутового характеру. Проект функціонує по всій теориторії України, а також у Польщі та Молдові.

Як українці відновлюються після отриманої травми

“Треба побачити світ їхніми очима”, — розповідає головний лікар та керівник науково-дослідницького напряму програми Олександр Туркевич про комунікацію з пацієнтами. До нього та інших спеціалістів проєкту приходять люди з різними станами та запитами, проте всі отримують однаковий підхід до реабілітації. Кожна людина має право на правдиву інформацію. Однак лікар вирішує, в яких межах нею ділитися — часом через різний психоемоційний стан йому не варто пояснювати всю складність ситуації. Головне — бути чесним та не давати ілюзорних надій, завжди сподіватися на гірше, а не на краще, каже Олександр Туркевич. Тоді пацієнти бачать гарний результат і зовсім інакше оцінюють власну ситуацію — зрештою, вони й отримують аргументовану надію. Процедури в межах програми часом тривають по 10-15 хвилин, проте до цього лікар говорить з людьми  пів години чи навіть годину. Людей треба почути. Потрібно зрозуміти, чого вони хочуть”, – ділиться лікар.

Ще один блок програми – відновлення людей після травми, отриманої в полоні. Це складні випадки, дуже тісно пов’язані з психологічним станом людини.

“Одному з пацієнтів, Сергію, росіяни вирізали свастику. І наше завдання – максимально стерти цей слід. Але це не стирає того факту, що він був у полоні”, – каже Максим Туркевич. Це достатньо комплексна історія роботи з нібито фізичною травмою, яка насправді дуже серйозна саме психологічно.

Ми зібрали декілька історій людей, що потрапили до Неопалимих через страшну війну, яку почала росія про українців.

Юрій Мисак із Вінниці

Спробуйте уявити повну дисфункцію рук: вони повністю вкриті рубцями. Ці рубці сковують вас на кожному кроці, і не важливо чи це процес переодягання, чи банальне тримання ложки у руках. Уявили? А Юрію з Вінниці й уявляти не треба.

Юрій Мисак отримав 65% опіків тіла 14 липня 2022 року, у той самий жахливий день ракетного обстрілу центру Вінниці. Опіки згодом перетворилися на рубці, а тому найбільша розрада та допомога неопалимого героя у буденних турботах – його дружина.

День пораннення чоловік пам‘ятає добре. Того чергового робочого дня він займався улюбленою справою, а коли почалася тривога – попрямував до укриття. Згадує, як заскочив до товариша у машину привітатися, але приліт застав їх швидше, ніж вони того очікували. Ще в один момент ви сидите в машині, аж раптом в інший момент опиняєтеся на асфальті поблизу тої ж автівки.

Юрію допомогли дійти до найближчої лікарні, де лікарі з подивом запитували як він взагалі дійшов до них. Численні опіки, серйозна контузія та розбита голова не стали на заваді, коли мозком керував шок. Пізніше чоловіка тимчасово відправили до обласної лікарні імені Пирогова, потім на кілька днів до Львова, а згодом і в сусідню Польщу на півтори місяці. Однак після повернення додому почалося справжнє відчуття пекла. Рубці почали наростати, і це було настільки боляче, наскільки можна спробувати уявити. Місяць це відчуття не давало спокою чоловікові.

Випадково Юрій натрапив на допис від проекту Неопалимі у Фейсбуці. Прочитав, що проект допомагає як військовим, так і цивільним, життя яких було скалічено в ході російсько-української війни. Тому він заповнив анкету і зараз вже проходить лікування, яке закінчиться ще не скоро. Називає його підготовкою до соціуму, адже зараз, як він зізнається, він – це людина 50 на 50. «Дружина мене ніби ключиком заводить – вдягає, взуває, допомагає з усім іншим. Якби моя шкіра не була схильна до рубцювання, я би вже давно був здоровий». На даний час запалення все ще наявне у рубцях, тому лікувати їх лазером поки ще заборонено. А отже, єдиноможлива допомога зараз – це ін‘єкції та реабілітація.

Наталія Юхманова з Маріуполя

24 лютого вся Україна прокинулась, але першим почав приймати удари в спину Маріуполь, де і знаходилась Наталія з сім’єю – чоловіком та двома дітьми. В перший же день вони зібрали тривожні валізи, та намагалися перечекати вибухи в коридорі, адже укриттів у їхньому районі не було. Реальність була досить роздвоєною. З одного боку, треба було частіше ховати дітей від вибухів, а з іншого – закривати місячні звіти. Наталія пригадує, що ще 28 лютого вона працювала на роботі під звуки недалеких вибухів.

Тоді ж у їхньому районі стало критично небезпечно. Потрібно було діяти на випередження, тому повернувшись з роботи, Наталія разом з сім’єю взяла зібрані з 24-го лютого валізи та всі разом попрямували до міського гуртожитку в центрі міста.

15 березня близько 16:30 Наталія залишила дітей у підвалі, і з допомогою рідних виносила речі з 5-го поверху гуртожитку, де знаходився кабінет її матері. Винести їх було необхідно, адже наступний день мав стати позивно-переломним днем евакуації, тому довелося швидко виносити речі між прильотами. Однак, коли вони лиш пройшли 2-ий поверх, будівля з усіма її відвідувачами відчула на собі силу ворожого вибуху.

У вересні Наталію Юхманову скерували до Туркевича Олександра Юрійовича, CSO проекту Неопалимі. Проект допомагає військовим та цивільним у лікуванні опіків та рубців, отриманих в ході російсько-української війни. Тіло Наталії було посічене численними уламками, лікування триває досі, і це ще далеко не кінець. Основна мета цього процесу – повернути Наталію до звичного життя, коли вона нарешті зможе милуватися собою у дзеркалі. Реабілітації, лазерні шліфування шкіри, відновлення зовнішнього вигляду – це основний пласт сьогоднішньої роботи. Але вона стовідсотково варта людського майбутнього.

Артем Мельник із Києва

Ми неодмінно знаємо, яку шкоду несуть повітряні цілі північно-східного сусіда, особливо коли вони торкаються життя таких же, як і ми, людей. Більшість українців добре пам’ятає влучання “Кинджалу” у ТРЦ “Ретровіль” у Києві. Але чи знаємо ми історії людей, які стали очевидцями березневого жахіття?

Одним із них є Артем Мельник, 29-річний житель столиці, що постраждав від російської агресії 20 березня 2022 року поблизу торгово-розважального центру “Ретровіль”. З початком повномасштабного вторгнення хлопець вступив до добровольчого батальйону, хоч і зізнається, що до 24 лютого війну в XXI столітті він і уявити не міг. Тим не менше, коли все розпочалося, він підписав контракт та розпочав тренування у Києві. Початково він та інші добровольці виконували завдання з патрулювання вулиць. Час від часу вони їздили по житлових комплексах Києва для перевірки будівель і їх зачистки від диверсійно-розвідувальних груп, повідомлення про які постійно надходили до них.

20 березня одне із їхніх завдань припало на територію ТРЦ “Ретровіль”. Артем, виконуючи бойове завдання, перебував у авто, коли ракета типу “Кинджал” влучила у 200-250 метрах від чоловіка.

Чоловік отримав численні опіки ІІІ-ІV ступеня 30-35% шкіри, а саме обличчя та рук, які в момент удару знаходились на кермі. Окрім того, Артема було уражено струмом, не обійшлося без переломів. Коли його доставили в лікарню, він не до кінця усвідомлював що сталося.

Зараз Артем проходить лікування з проєктом “Неопалимі” від Українського Волонтерського Центру. Проєкт функціонує завдяки внескам донорів як з України, так і з-за кордону, і допомагає лікувати опіки та рубці людям, що постраждали від російської агресії. Артем Мельник був першим, хто долучився до цього проєкту, і що цікаво – зовсім випадково. В процесі його зборів до оздоровчого санаторію, його дівчина опублікувала допис зі збором на його реабілітацію.