Вперше на запрошення Музею історії до Кам’янського завітав син Василя Стуса, директор Національного музею Тараса Шевченка Дмитро Стус. Нашим журналістам вдалося поспілкуватися з паном Дмитром, а ще побувати – на вечорі поезії та спогадів про його геніального батька.

 Ми зустрічаємося перед вечором поезії та спогадів, у доволі несподіваному, але небайдужому для Дмитра Стуса місці – один із найбільших проспектів міста з 2016 року носить ім’я його батька – співця вільної України та людських цінностей Василя Стуса. Поруч на будинку мурал із зображенням поета. Дмитро Васильович у Кам’янському вперше, каже, місто йому подобається, а приїхав він, щоб розкрити глибше постать його батька як людини.

«Місто у вас дуже гарне, попри смог. Дуже гарна стара частина. Страшенно люблю Схід  та Центр України, наші поля, степи і дуже важко переживаю неможливість потрапляти на Донбас у який я закоханий».

Дмитро Стус – один із основних дослідників творчості відомого поета, на запитання про друзів чи знайомих батька з Дніпропетровщини, відповідає, що на жаль такою інформацією не володіє, а от особисто сам захоплюється «Собором» Олеся Гончара, який став певним символом епохи.

«Це був знак, який фіксував потребу зберігати зв’язок зі своєю землею, для Стуса це було дуже важливо. Була Ніна Строката і батько входив до комітету по її захисту. До речі, найкращий виконавець ролі Стуса, якого я дуже люблю. Він зараз воює в Костянтинівці, а родом з Дніпропетровської області – це Роман Семисал.

Про місію вечора пам’яті та спогадів говорить коротко – дати емоційний портрет його Василя Стуса, бо він дуже відрізняється від того образу, який подається назагал та у шкільній програмі, а ще хоче донести, що ми цікаві як культура світові.

«Нам треба докладати зусиль, щоб нас побачили, бо нас вперше побачили в усьому світі в 2022 році, бо ніхто не чекав, що у нас вистачить сил опиратися тим подіям, які є. Але далі єдиний спосіб говорити про себе – мова культури, іншої мови не існує».

Організаторка заходу, директорка Музею історії міста Кам’янське, Наталія Буланова акцентувала увагу на постатях Тараса Шевченка та Василя Стуса, які особливо актуалізувалися у період надважкого сьогодення, як і їхня поезія, що потребує більш глибинного осмислення.

«В період бездержавності – як за імперії, так і радянської доби Тарас Шевченко та Василь Стус стали тими постатями, які творили ідентичність України».

Схожа думка і в декламаторки Марії Гончар, яка у рамках вечора, як завжди натхненно, виконала три поезії Василя Стуса.

«Він виходить за межі портретного уявлення, його варто відкривати для себе як людину, як поета, як він сам казав про себе – «добродія». Його поезія потребує дуже інтимного та вдумливого читання, тому що в ній дійсно відкриваються глибинні сенси. Глибинні переживання людини, яка пройшла дуже непростий шлях життя, буття та пізнання».

Враженнями поділилася і відвідувачка заходу пані Лариса, зізнається, з творчістю Василя Стуса знайома, живому спілкуванню з сином поета неабияк рада, а теплі емоції переповнюють душу.

«Його філософія життя до сина дуже повчальна. Його поезії такі строкаті патріотично, які ми мали можливість сьогодні почути. Є в його доробку і ліричні, інтимні поезії, які також заслуговують на велику пошану».

Завершити творчий вечір поезією людини про яку згадували, говорили та захоплювалися – найкращий варіант. Без зайвого пафосу, і зайвих слів, бо все вже сказане у вірші-присвяті до першої і останньої земної любові автора: «Тільки тобою серце кричить моє. Тільки тобою сили мені стає далі брести хугою світовою, тільки Тобою, тільки Тобою».

Раніше ми писали: Творчість під обстрілами: сучасні книжки, що написані на фронті