Першого квітня 1925 року розпочалася історія людини, якій судилося стати живим містком між минулим і майбутнім нашого краю. Василь Артемович Сідак, легендарний краєзнавець із села Дніпровокам’янка, прожив майже століття, присвятивши більшу частину цього часу порятунку історичної пам’яті. Його постать стала символом невтомного пошуку та щирої любові до рідної землі, яку він досліджував не за підручниками, а за покликом серця, тримаючи в руках уламки тисячолітньої історії.

Коріння вільної людини та поклик плавнів

Василь Артемович належав до того покоління, чий характер гартувався у найскладніші часи. Його рід з діда-прадіда був дніпровокам’янським, а саме село славилося тим, що тут ніколи не знали кріпацтва — на правому березі Дніпра жили тільки вільні люди. Юність Василя була обпалена війною: у 1942 році його насильно вивезли до Німеччини на примусові роботи. Після повернення він шукав себе у праці слюсаря на великому заводі та навчанні на агронома, проте рідні краї завжди вабили його назад.

Василь Артемович часто згадував, як дитиною сім років поспіль випасав худобу в плавнях, і це відчуття єдності з природою залишилося з ним назавжди. Навіть коли він працював садівником, закладаючи величезні фруктові сади, чи обіймав посаду агронома, його погляд завжди був звернений до берегів Дніпра. Саме там, де річкові хвилі поступово розмивали ґрунт, він почав знаходити перші свідчення того, що життя на цій землі не припинялося протягом багатьох тисячоліть.

Народження "домашнього музею" та археологічна пристрасть

Серйозне захоплення збиральництвом розпочалося у 1964 році. Поки інші бачили в уламках кераміки чи старих монетах просто сміття, вимите річкою, Василь Сідак розгледів у них мову минулого. Самотужки, виписуючи спеціальну літературу та консультуючись із фахівцями, він перетворився на справжнього експерта-самоучку. Його колекція зростала з кожним роком, охоплюючи величезний часовий проміжок: від кам’яних знарядь праці первісних людей до витончених прикрас козацької доби.

У власній хаті він створив унікальний простір, який журналісти пізніше назвали справжнім "домашнім музеєм". Василь Артемович збирав артефакти не лише у рідному селі, а й у сусідніх поселеннях — Суслівці, Кам’янці, Калужиному. Його дивувало, як під ногами сучасників можуть лежати античні амфори, що свідчили про активну торгівлю скіфів із Римом чи Грецією. Він щиро вірив, що кожна знайдена річ — це голос предка, який хоче бути почутим.

Багаторічне побратимство з Музеєм історії міста Кам’янське

Особливе місце у житті краєзнавця посідала співпраця з Музеєм історії міста Кам’янське. Це була не просто формальна передача предметів, а справжня дружба, заснована на спільних цінностях. Василь Артемович був не лише дослідником, а й вірним другом музею, з яким його пов’язували десятиліття плідної праці. Навіть у поважному віці він залишався активним дарувальником, розуміючи, що приватна колекція має стати надбанням громади для належного зберігання та вивчення.

Загалом за час цієї співпраці, яка тривала і після повномасштабного російського вторгнення в Україну, краєзнавець передав до музейних фондів близько тисячі артефактів. У липні 2023 року музей представив широкому загалу колекцію Василя Сідака, де відвідувачі могли побачити рідкісні археологічні матеріали: від крем’яних знарядь неоліту до предметів побуту ХІХ–ХХ століть. Серед найбільш цінних експонатів — срібна монета часів римського імператора Септимія, унікальне кам’яне тесло-"праска" та керамічні глечики доби бронзи. Кожна ця річ пройшла через руки Василя Артемовича, перш ніж стати частиною державної музейної колекції.

Вдячність нащадків та вічна пам’ять

У Музеї історії міста Кам’янське з особливим теплом згадують Василя Артемовича. У своїх спогадах співробітники зазначають, що він був прикладом людини, яка мала в душі незгасний вогонь любові до рідної землі. Він усвідомлював необхідність збереження родової пам’яті як основи національної ідентичності. Його зусиллями було не лише врятовано сотні речей, а й відновлено історичну справедливість — саме він ініціював встановлення козацького хреста на могилі земляка, воїна армії УНР Свиридона Тропка.

На жаль, у січні 2025 року життєвий шлях Василя Сідака завершився на 100-му році життя. Він зовсім трохи не дожив до свого столітнього ювілею, але залишив після себе неймовірний спадок. Сьогодні, коли ми вшановуємо пам’ять видатного краєзнавця у день його народження, ми бачимо результати його праці в експозиційних залах та наукових працях. Справа Василя Артемовича продовжується, нагадуючи нам, що історія — це не сухі дати в підручнику, а жива пам’ять, яку потрібно оберігати з такою ж пристрастю, як це робив охоронець дніпровських берегів із Дніпровокам’янки.