"Будинок комуни" в Кам’янському: майже столітня історія

Фото 1989 року

Одними з характерних для 1920-х років об’єктів проєктування, повз які не пройшов практично жоден тогочасний архітектор, стали нові типи житла, – свого часу наголошував видний архітектурознавець Селім Хан-Магомедов.

Дослідник зазначав, що вже в перші радянські роки проявилися кілька різних підходів до питання соціальної перебудови побуту, де змагалися три основні концепції. Перша, пов’язана з теорією "міста-саду", орієнтувалася на робітниче селище з індивідуальних будинків із присадибними ділянками та мережею культурно-побутових закладів. Друга відводила головну роль комплексним будинкам-комунам із повним усуспільненням побуту. Прихильники третьої концепції вважали, що будівництво великих будинків-комун у найближчі роки не матиме успіху через непідготовленість населення, тож необхідно розробити перехідний тип будинку, який сприяв би поступовому впровадженню в побут нових форм.

Проте вже незабаром з’ясувалося, що малоповерхове житло і будинки-комуни не можуть стати основними типами масового будівництва. Малоповерхове будівництво, особливо з присадибними ділянками, виявилося економічно нерентабельним у міських умовах. Будинки-комуни тільки формувалися як тип житла, багато що в організації мешкання у них було неясним і дискусійним, а включення до будинку розвинених закладів обслуговування призводило до значного подорожчання будівництва. Тож масовим типом житла стають звичні для нас секційні будинки, а водночас розгортається й будівництво на замовлення житлових кооперативів.

Фото 1989 року

Тип же будинку-комуни в середині та другій половині двадцятих років розроблявся головним чином як упорядкований гуртожиток для несімейних: студентів, молодих робітників тощо. Саме такою стала й велика будівля у Кам’янському, що 1930 року виросла на розі Гімназичного проспекту (в ті роки – просто Проспекту, який незабаром стане проспектом Пеліна) та 2-ї Дачної вулиці (з п’ятдесятих років – Москворіцька, нині Героїв Рятувальників), пам’ятна багатьом поколінням містян як гуртожиток №1 металургійного заводу. На згадку про ранньорадянські соціальні експерименти лишилася її неофіційна, нині вже дещо призабута назва – "Будинок комуни".

Чотириповерховий цегляний будинок, а власне цілий комплекс, складається з трьох об’ємів із ритмічним зсувом углиб ділянки. В основу тут покладено традиційне коридорне планування з двома світлими рекреаціями-холами, до яких приурочено сходові клітини. У частині першого поверху розмістилися заклади обслуговування на чолі з їдальнею. Архітектурний образ будівлі засновано на принципі гармонійного сполучення вертикальних та горизонтальних об’ємів, площин і ліній.

Усі фасади вирішені лаконічно та в єдиному дусі – незначного заглиблення в площину стін горизонтальних оперізуючих будівлю смуг, на яких розташовані вікна. Основні входи до будинку з боку проспекту позначені нависаючими балконом-терасою та балконом-галереєю, що є продовженням коридору одного з корпусів – це створює динаміку і складне перетікання внутрішнього та зовнішнього простору, притаманні архітектурі доби. Ритмічно чергуються вікна двох типорозмірів: "лежачі" на дванадцять шиб та неширокі – на вісім. Двома пронизливими нотами звучать малі балкончики при сходовій клітині знадвору будинку.

Виділяючись відточеністю та чистотою архітектурної форми, пластичною індивідуальністю й силою образного рішення, будівля гуртожитку на Гімназичному проспекті є однією з найцікавіших та оригінальних пам’яток свого часу в місті. Серйозно.