Сьогодні, першого числа липня, відзначається День архітектури України. А вже незабаром, 18 липня, виповниться 110 років від дня народженння архітекторки Ольги Олексіївни Брусової (1916–1998), співавторки проєкту планування центру міста й авторки багатьох житлових будинків та культурних, громадських, побутових будівель повоєнної доби.

Дочка видатного кам’янського художника й архітектора Олексія Яковича Сокола, у 1940 році Ольга з відзнакою закінчила архітектурний факультет Харківського інженерно-будівельного інституту, де познайомилася та одружилася з однокурсником Сергієм Георгійовичем Брусовим.

Після закінчення вишу молода сім’я архітекторів з маленьким сином приїхала в Дніпродзержинськ. Брусови влаштувалися на роботу на металургійний завод, який у той час був основним міським забудовником. Але недовго довелося попрацювати в рідному місті – далі була війна та магнітогорська евакуація.

У 1945 році Брусови повертаються до Дніпродзержинська, де виявляються єдиними дипломованими архітекторами. Сергій обіймає посаду головного міського архітектора, а наступного року при управлінні містобудування та архітектури засновується проєктний відділ, де Ольга стає провідною фахівчинею. Згодом вони разом розробляють проєкт планування й забудови міста, який правитиме за основу всього його подальшого розвитку.

План забудови кварталів східної частини центрального району Дніпродзержинська. Автор проєкту – головний архітектор міста Сергій Георгійович Брусов

З нагоди прийдешнього ювілею згадаймо найвідомішу спадщину архітекторки на вулицях і проспектах Кам’янського. Усе це було створено лише за декілька років – із кінця сорокових до середини п’ятдесятих. Адже у 1953 році Ольга Брусова через хворобу відійшла від професійної діяльності, повністю присвятивши своє життя родині та дітям – сину й дочці.

Реалізовані проєкти

Повоєнна частина кварталу вагонобудівного заводу (спільно з Сергієм Брусовим):

Будинок молоді – гуртожиток вагонобудівного заводу (Сергій та Ольга Брусови), нині податкова:

Клуб Дніпродзержинської ДРЕС:

Повоєнна забудова "містечка ДДРЕС":

Будинки Дніпродзержинського коксохімічного заводу:

І почесна відзнака за "будинок зі шпилем":

Квартал будинків азотнотукового заводу:

Павільйон центрального ринку:

Реконструкція довоєнного банно-прального комбінату на вулиці Широкій:

Реконструкція дореволюційної будівлі кінотеатру "Слава" (первісно – "Ампір", до війни – "Змичка"), один із варіантів:

Кінотеатр "Слава" (не зберігся, розташовувався в районі колишньої медсанчастини ДМК), фото 60-х років із зібрання Олександра Слонєвського:

Перукарня (не збереглася, розташовувалася в районі сучасного музею міста):

Частково реалізовані проєкти

Забудова Центральної площі (згодом – Дзержинського, Петра Калнишевського):

Нереалізовані проєкти

Клуб Дніпродзержинського коксохімічного заводу. Будівлю гадалося спорудити на майбутньому проспекті Аношкіна, між довоєнною забудовою ДКХЗ і Республіканською вулицею. Зрештою клуб розташувався у знов-таки брусовському будинку зі шпилем у центрі міста (ймовірно, спочатку в ньому передбачався кінотеатр), а на цій ділянці виріс не менш видатний квартал гуртожитків Придніпровського хімічного заводу з їдальнею № 7

Забудова кварталу Баглійського коксохімічного заводу. Так могла виглядати частина центрального проспекту нижче від вулиці Миру

"Архитектор Ольга Алексеевна Брусова много сделала для своего родного города, здания, выполненные по ее проектам, особенно в центральной его части, выдержали испытание временем и сравнение с новой последующей застройкой и до сих пор, по сути, определяют архитектурное лицо г. Днепродзержинска",

– писав у 1991 році Заслужений архітектор України Дмитро Іванович Щербаков. У справедливості такої оцінки ми можемо пересвідчитися й нині.

На жаль, ім’я Ольги Брусової майже не відоме за межами міста. Немає її і в об’ємному довіднику "Архітекторки України", виданому свого часу Державною науковою архітектурно-будівельною бібліотекою імені Заболотного. Але десь у Харківському національному університеті будівництва та архітектури має зберігатися альбом її проєктів – реалізованих і нереалізованих – виданий з нагоди 50-річчя закінчення нею архітектурного факультету.