Небагато будівель Кам’янського мають таку насичену історію, як цей будинок у самому центрі старого міста, на сучасній вулиці Ігнатія Ясюковича.

За довгий час існування будинку в ньому перебувало безліч різноманітних закладів та установ. Про них і згадаємо у цій публікації.

Як розповів нам відомий краєзнавець Олександр Слонєвський, цей будинок був зведений у 1899 році та первісно був двоповерховим. На першому поверсі його розміщувався ресторан, на другому – готель, а разом усе це звалося Будинком для приїжджих Дніпровського заводу. Заклад відігравав для металургійного підприємства дуже важливу роль: тут зупинялися ті, хто приїздив у справах на завод. Кваліфіковані робітники, службовці, студенти…

Ветеран-металург Ігор Подзерко у нарисі «Родная улица моя» в книзі «Мой город» згадував, що у вестибюлі будинку до кінця ХХ століття зберігалася кабінка з емальованою табличкою «Телефонъ». Він же зазначав, що в довоєнний період у будинку містився дитячий садок, який відвідував у дитинстві й сам Подзерко.

Згодом дитсадок перевели в будівлю нинішнього міського архіву, а в колишньому Будинку приїжджих розташувався наступник старого Заводського клубу – Діловий клуб, створений директором заводу Йосипом Манаєнковим. Діловий клуб слугував для проведення дозвілля, невимушеного спілкування керівників і технічної інтелігенції заводу, що сприяло згуртуванню командного складу та підвищенню його інтелектуального рівня.

За спогадами Ігоря Подзерка, тут працювала бібліотека з новинками технічної та художньої літератури й свіжими газетами, діяв буфет, були більярдні столи, столи для гри в шахи і преферанс.

Свій третій поверх будівля отримала вже після війни, і за досить форс-мажорних обставин, про які нагадав Олександр Слонєвський. У 1958 році вибух газу зруйнував чотириповерхову будівлю на проспекті Пеліна (стояла між школою № 6 та Спортивною вулицею на місці сучасного будинку), де містилися райкоми Сталінського – майбутнього Заводського – і Дніпровського районів та ще багато різних організацій і закладів. Усі вони стали потребувати термінового розміщення, а вільних місць у наявних міських будівлях було обмаль. Через це міська влада звернулася до директора металургійного заводу Георгія Орєшкіна з проханням добудувати ще один поверх тут.

Тож цегляна двоповерхівка дістала шлакоблокову надбудову. У реконструйованому таким чином будинку розмістилися органи влади тодішнього Сталінського (з 1961 року – Заводського) району. Також тут розташовувалися Будинок політичної освіти і певний час – музей історії міста, який переведуть до Свято-Миколаївського собору після другого закриття храму в 1960 році.

Музей, заснований у 1957 році, містився на окремому поверсі будівлі й складався з дев’яти залів. Як наголошувалося в путівнику містом 1960 року, серед його експонатів вирізнявся барельєф «Клятва молоді Дніпродзержинська матері-Батьківщині», відлитий із чавуну учнями технічного училища № 8 (нині – Вище професійне училище).

А після того, як старовинний будинок покинули і районні органи, він повернувся у повне розпорядження металургійного заводу. Відтоді у ньому розмістилися служби підприємства.

Долучайтеся, читайте та дивіться новини МІС ТБ на ресурсах: YouTube, Facebook, Instagram, Telegram