"Соцмісто", тобто соціалістичне місто, – так у тридцяті роки називали нові житлові райони з усією необхідною інфраструктурою, що будувалися за детально розробленими планами при великих промислових підприємствах. Такі житломасиви (як ми назвали б їх сьогодні) були споруджені в багатьох містах та в більшості своїй зберегли назву "соцмісто" й дотепер.

Чимало цих районів дуже цікаві з архітектурного та містобудівного погляду. Не стало винятком і соцмісто в Кам’янському, яке завдячує своєю появою потужному підприємству хімічної індустрії – азотно-туковому комбінату.

"Перспектива магістралі Соцмістечка азотнотукового комбінату Кам’янського". Управління проєктування і реконструкції (Дніпропетровськ), архітектори В. Ковалевич, М. Шаповалов, 1934 рік

Та, звичайно, першим і наймасовішим житлом нових міст були бараки, які й надалі не поспішали зникати з побуту. Із них переважним чином складалося тимчасове селище заводу, вистачало їх і в новішому, капітальному Соцмісті.

Найстаршою в нинішній забудові Соцміста є її східна частина. Саме тут у 1935 році постали 14 одноповерхових чотириквартирних будинків обабіч сучасної вулиці Котляревського та шість багатоквартирних дво-триповерхових, які сформували цей квартал із західного боку.

Чотириквартирні будинки у Соцмісті

Перший багатоквартирний будинок Соцміста на сучасній вулиці Чорновола, вигляд знадвору

Забудова першого кварталу в Соцмісті

У тому-таки 1935 році Дніпропетровським управлінням проєктування та реконструкції, архітектурною майстернею №2 на чолі з Г. Швецько-Вінецьким було виконано проєкт Соцміста, згідно з яким велася його подальша забудова.

Проєкт Соцміста, із журналу "Соціалістичний Київ" № 6 за 1936 рік

На просторій ділянці в центрі Соцміста виростає школа № 20, відкрита в 1936 році. Збудована за типовим проєктом на 880 учнів (архітектор Е. Коднір), вона стала однією з найбільших у тодішньому місті. Навпроти школи зводиться велична будівля заводського готелю та гуртожитку, яка нині перебуває у запустінні.

Школа № 20 у Соцмісті

Окрім готелю, в цьому кварталі будуються сім монументальних три-чотириповерхових будинків, дитсадок (1938) за типовим проєктом на 100 місць архітекторки Р. Смоленської та дитячі ясла, автором яких, очевидно, був хтось із команди Швецько-Вінецького – можливо, архітектор Я. Делант, що розробив для кам’янського Соцміста і оцей нереалізований проєкт дитсадка.

Проєкт дитсадка для Соцміста, з архітектурної збірки Дніпропетровщини "Наша работа" 1936 року

Будівля дитячих ясел у Соцмісті

Будівля дитсадка на 100 місць у Соцмісті

"Квартал застроен по периметру трех-четырехэтажными жилыми домами, а в курдонерах размещены дошкольные детские учреждения. Особенностью пространственной организации квартала является то, что угловые части жилых домов повышены до четырех этажей и акцентированы приставными лоджиями в уровне второго и третьего этажей, зрительно посаженными на мощные кронштейны в форме гигантского каблучка. В угловых частях квартала размещены магазины.

Комплекс квартала является интересным примером градостроительного образования, создававшегося в период смены стилистической направленности в архитектуре 30-х гг., когда формы конструктивизма сочетались с формами монументализированной классики",

– зазначав "Перечень архитектурных объектов советского периода, предлагаемых для включения в Свод памятников архитектуры и градостроительства Днепропетровской области", виконаний фахівцями Київської філії Всесоюзного науково-дослідницького інституту теорії архітектури та містобудування в 1989 році.

Навпроти дитячих ясел, біля входу в соцміський парк, у 1940 році будується заводський клуб – культурний осередок району. Після відкриття Палацу "Хімік" у 1970 році ця застаріла будівля стане непотрібною, і через кілька років її буде знесено.

Клуб у Соцмісті після реконструкції в 1950-ті роки

До речі, відкритий у 1939 році парк культури та відпочинку первісно був закладений як зелена санітарно-захисна зона, що відділяла Соцмісто від залізниці та підприємства. Створити головний парк передбачалося в іншому місці, на схід від житлової забудови, але плани ці так і не знайшли свого втілення.

Просувалася забудова й на південь. За лінією сучасної Затишної вулиці збудували три не менш монументальних житлових будинки, а також дитячі ясла (1940) за типовим проєктом на 80 місць архітектора Г. Сластіонова.

Будинок на майбутній вулиці Затишній у 1939 році

Будівництво чотириповерхового будинку з терасою та колонадою нагорі

Будівля дитячих ясел на 80 місць у Соцмісті

Ще один житловий будинок розпочали зводити в районі нинішнього магазину "Малинка", проте завадила війна, а під час нацистської окупації незавершену будову було розібрано.

Спорудили в Соцмісті й велику міську лікарню №2 з поліклінікою (1939) та порівняно невелику, але теж вишукану будівлю лазні (1940).

2-га міська лікарня на фото з журналу "Вісник Академії архітектури УРСР" № 4 за 1949 рік

Лазня у Соцмісті

У довоєнному Соцмісті вулиці були без назв, а будинки мали буквено-цифрові позначення: "Т-1", "Т-3" тощо. Лише після війни вулиці отримали імена: Південна (згодом – проспект Конституції), Уральська (Щербицького, Чорновола), Зелена (Беспалова, Затишна), Ладозька (Слайковського, Олеся Гончара), Сталіна (Менделєєва, Пузирьова), Шкільний проїзд (вулиця Стовби).

На захід від житлової забудови азотно-тукового комбінату виникає селище будівельників майбутнього Баглійського коксохімічного заводу. Безпосередньо біля Соцміста до війни збудували великий гуртожиток, а поряд з ним – дитячі ясла за типовим проєктом архітекторки Т. Волкобой на 60 місць.

Молодіжний гуртожиток Баглійського заводу, знімок М. Мельника у фотонарисі "Дніпродзержинськ" 1958 року

Проєкт ясел на 60 місць, із журналу "Соціалістичний Київ" № 11 за 1936 рік

Ось і всі капітальні будівлі Соцміста (окрім господарських споруд та численних, вже не існуючих бараків), які встигли спорудити тут до 1941 року. Лишається згадати, що у 1940 році харківським Діпромістом було розроблено проєкт трамвайної лінії від Баглійського мосту до Соцміста азотно-тукового заводу – кінцевою, з розворотним кільцем, мала бути нинішня зупинка "вулиця Чорновола" (колишня "Уральська", "Щербицького"). Але трамвай прийде сюди лише в 1950 році, завдяки майбутньому Придніпровському хімічному заводу, житлова забудова якого продовжить Соцмісто далеко на південь.

У публікації використані фотографії з народного музею "ДніпроАзота"