8 травня 1987 року в 9-му мікрорайоні лівого берега відкрився культурно-просвітницький центр, збудований трестом «Дзержинськбуд» на замовлення управління капітального будівництва міськвиконкому та Дніпропетровського управління кінофікації.

Складався він з кінотеатру на 800 місць та бібліотеки на 25 тисяч томів. В історію та сьогодення міста цей комплекс увійшов як кіноконцертний зал «Мир» – основний культурний центр лівобережжя.

«Днепродзержинцы долго ждали этого события. И вот, наконец, 8 мая, в канун Дня Победы начал свою работу культурно-просветительский комплекс, основной частью которого является кинотеатр «Мир». Почему комплекс? Потому, что в него входят кинотеатр, зал для детей и филиал центральной библиотеки имени Т. Г. Шевченко. Зал для детей – новинка в нашем городе. Работать он будет по такому принципу: родители приходят в кинотеатр, а ребят на время просмотра фильма отводят в детский зал, где им будут показывать мультфильмы. Он даст возможность многим родителям решить проблему: на кого оставить ребенка, чтобы сходить в кино.

Надеемся, что столь долгожданный комплекс оправдает надежды всех жителей города, и, в первую очередь, левобережья», – дописувала мешканка міста М. Зайцева в газеті «Знамя Дзержинки» 16 травня 1987 року.

Комплекс було спроєктовано Київським зональним науково-дослідним і проєктним інститутом експериментального проєктування, автор індивідуального проєкту – заслужений архітектор України Олег Костянтинович Стукáлов (1940–2021). Будівництво тривало з кінця сімдесятих, тож відкриття закладу було справді довгоочікуваним. Нагадаємо, майбутній кінотеатр спершу думали назвати «Перемога», а на його фасаді пропонували розмістити відповідну монументальну композицію – мозаїчне панно або ж рельєф-мозаїку.

Розрахований на сприйняття з усіх боків, кіноконцертний зал постав на просторій площі між дев’ятим і десятим мікрорайонами. Звідси в напрямку набережної було влаштовано широку зелену зону, перспективу якої замкнув пам’ятник 52-му окремому танковому полку (танк Т-34), встановлений у 1978 році. А на самій площі в комплексі з будівлею спорудили величезний гранітний фонтан.

Як і годилося гідній представниці пізньорадянської архітектури, будівля – з ефектним східчастим об’ємом глядацької зали, розвиненими масивними вхідними групами – мала горизонтальний характер композиції. Виразності фасадам надавали видовжені по горизонталі подвійні портали, які були накладені на площини скління з величезними шибами, оправленими в тонкі золотаві рами з анодованого алюмінію.

Усю будівлю було опоряджено каменем-вапняком – сірим у хмарну погоду і жовтавим на сонці – який надавав споруді неабиякої «тілесності». Це враження посилювали заглиблені горизонтальні лінії, які оперізували стіни комплексу на різній висоті. Полірованими плитами сірого граніту було оздоблено цоколь усієї новобудови. Майданчик довкола будівлі, на який із різних сторін вели гранітні сходи, був вимощений масивною плиткою у вигляді трилисників.

Інтер’єр глядацької зали, розрахованої на 750 місць, зі стінами, повністю обличкованими вапняком, з ефектними декоративними світильниками та панелями, було виконано за проєктом Василя Івановича Мірошниченка (1957–2017), заслуженого діяча мистецтв України, який в останні роки свого життя очолював Дніпропетровську обласну організацію Національної спілки художників. Підлогу в залі зробили паркетну, а стелі в залі та вестибюлі – підвісні з плитки акмігран.

Рисунок мармурово-мозаїчної підлоги вестибюлю було ув’язано із загальним оформленням приміщення, а подвійні темні смуги на підлозі ніби перегукувалися з подвійними-таки горизонталями порталів зовні будівлі. Мармуром обличкували й колони у вестибюлі.

У шести простінках тут було виконано розписи (автор – заслужений художник України Олександр Андрійович Бородай, 1946–2019), які, згідно з назвою закладу, відображали тему боротьби за мир. У вечірній час стіна вестибюлю добре проглядалася знадвору: таким чином, розпис «працював» і на інтер’єр, і на екстер’єр. З урахуванням цього детально розробили проєкт освітлення – з акцентом на цих творах монументального мистецтва. Нині з розписів уціліли лише три, розташовані праворуч від входу до глядацької зали.

У 2021 році будівля зазнала реконструкції, внаслідок чого набула свого сучасного вигляду, ознайомитися з яким вільно будь-кому з містян.