У кожної класичної книги є свій неповторний голос, а в серії "Ще одну сторінку" цей голос звучить по-новому – сучасно, елегантно й особливо привабливо. Видання української класики від цього видавництва – не лише зміст, перевірений часом, а й форма, що зачаровує з першого дотику. Тут кожна книжка стає маленьким витвором мистецтва: своєрідним, унікальним, часом несподіваним, але завжди магнетично-притягальним.

У новій добірці від Бібліотеки на Шевченка – твори, які формують культурний код України, у виданні, що надихає брати їх у руки знову й знову.

Леся Українка, “А все-таки прийди”

Її вважають знаковою постаттю в українській культурі, на її честь названо не лише вулиці, а й астероїд. Вона ініціювала створення літературного гуртка "Плеяда", знала сім мов та ввела в українську слово "промінь". Творила не лише геніальні вірші, драми, а й прозу. Вона — Лариса Косач, відома як Леся Українка. На сімейних вечорах у родині Косачів часто грали в літературні ігри. Так з’явилася "Канапка", що згодом стала основою найбільшого оповідання Лесі Українки "Жаль". Або ж "Місто смутку", що народилося після спостережень авторки за душевнохворими під час гостювання в дядька — завідувача психіатричної лікарні. Не менш цікаві й експерименти Лесі Українки з жанрами й сюжетами. Представлена добірка охоплює понад двадцять прозових творів різних періодів.

Іван Нечуй-Левицький, “Хмари”

Середина ХІХ століття. У Києві набувають популярності просвітні твори, утверджуються ідеї народництва. Молоде студентство надягає українську свитку як знак своєї національності, як символ гордості за свою культуру, як протест проти деспотизму до українського народу. Починають лунати заклики до навчання простого люду: створення народних шкіл, видання книжок рідною мовою…

У центрі повісті — декілька поколінь київської інтелігенції. Одні — віддані прихильники тодішнього ладу, інші — готові плекати й поширювати науку, рідну культуру. Чи подолають ці ідеї опір царського самодержавства? Чи не затягнуть цих щирих поривань чорні хмари імперської системи, що вже нависли над тонкими променями українського пробудження?

Володимир Винниченко, “Хочу!”

Андрій Халепа – перспективний поет, втомлений богемним петербурзьким життям, і зараз він тримає в руках револьвер. Ні, він хоче покінчити з життям не через зраду коханки чи напад того дивного старого зі звинуваченнями у ренегатстві. Чому ж Халепа ренегат, відступник?! І що то за пані була разом зі старим?.. Утім, ця зустріч стане знаковою трохи згодом. А поки лунає постріл… Роман написано 1915 року, але тема національного питання, й зокрема самоідентифікації, резонує з нашим сьогоденням як ніколи. Деякі фрази персонажів викликають нестримне обурення, інші дивують наївністю, а є й такі, які хочеться розібрати на цитати.